Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Нью-йоркська трилогія, Пол Остер 📚 - Українською

Читати книгу - "Нью-йоркська трилогія, Пол Остер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нью-йоркська трилогія" автора Пол Остер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 76
Перейти на сторінку:
але я не маю вибору, крім як попередити: якщо тобі якимось дивом вдасться мене вистежити, я тебе вб’ю.

Я радий, що мої твори викликали стільки зацікавлення. Я навіть не уявляв, що так буває. Але зараз це видається дуже далеким. Писання книжок належить іншому життю, й думки про нього лишають мене байдужим. На гроші я не зазіхатиму, я радо віддаю їх тобі та Софії. Писання — ​це хвороба, що довго мене мучила, але тепер я нарешті одужав.

Будь певен, я більше з тобою не виходитиму на контакт. Ти звільнився від мене, я бажаю тобі довгого і щасливого життя. Як же добре, що все склалося саме так. Ти мій друг, і моя єдина надія — ​що ти завжди будеш, ким є. А я — ​це геть інша історія. Побажай мені удачі».

Підпису під листом не було, й наступні кілька годин я що є сили намагався переконати себе, що все це дурний жарт. Якщо листа справді написав Феншо, то чому не підписався? Я розпачливо чіплявся за це як доказ містифікації, хапався за соломинку. Проте оптимізм мій протримався недовго, і я врешті мусив поглянути фактам у вічі. Існує багато причин не підписуватися, і що більше я про це думав, то чіткіше розумів: це — ​доказ того, що лист справжній. Шахрай, навпаки, зумисне підписався б, а чесна людина про це навіть не подумає. Тільки тому, хто не збирається нікого обманювати, вистачить самовпевненості на таку явну помилку. Та ще останні речення листа: «…ти завжди будеш, ким є. А я — ​це геть інша історія». Чи це значить, що Феншо став кимось іншим? Він, безперечно, живе під прибраним іменем, ось тільки як і де? Нью-йоркський штемпель може, певною мірою, слугувати підказкою, але з тим же успіхом може виявитися хитрощами, щоб збити мене зі сліду. Феншо дуже обережний. Я перечитував листа знову і знову, намагаючись розібрати його по букві, дістатися до суті, зазирнути між рядків — ​але нічого не виходило. Лист був непрозорий, просто пляма пітьми, що опирається спробам пробратися всередину. Урешті я здався, поклав листа в шухляду й розгублено визнав, що ніщо більше не буде таким, як раніше.

А найбільше мене, мабуть, непокоїла власна дурість. Озираючись на минуле, я бачу, що від початку мав на руках усі факти, від першої ж зустрічі із Софією. Феншо багато років нічого не видає, а потім каже дружині, що робити у випадку, якщо з ним щось станеться (зв’язатися зі мною, видати твори), і зникає. Усе на поверхні. Він хотів піти — ​й пішов. Якогось дня просто встав і пішов від вагітної дружини. Вона йому довіряла й уявити не могла, щоб він так повівся, то й не мала вибору, крім як вирішити, що він загинув. Софія дурила себе, але за таких обставин навряд чи могла вчинити інакше. А ось у мене виправдання не було. Я від початку не завдав собі клопоту все обдумати самостійно. Я піддався на її аргументи, радо прийняв її хибне тлумачення фактів, а тоді взагалі перестав думати. Людей убивали й за менше.

Минали дні. Інтуїція підказувала віддати Софії листа, але рука не піднімалася. Мені було страшно, я не знав, як вона вчинить. У паршивому настрої я доводив собі, що мовчанка — ​єдиний спосіб її захистити. Що вона отримає, коли почує, що Феншо її покинув? Вона звинувачуватиме себе в тому, що сталося, а я не хотів завдавати їй болю. Проте ця шляхетна мовчанка була підшита панікою і страхом. Феншо живий, і якщо я розповім Софії, то як це позначиться на нас? Мені була нестерпна сама думка, що Софія може схотіти, аби він повернувся. Й мені не вистачило хоробрості ризикнути й усе перевірити. Можливо, це й була найбільша моя поразка. Якби я вірив у силу Софіїної любові до мене, то пішов би на будь-який ризик. Але в той час мені здавалося, що це безвихідь, і тому я зробив так, як просив Феншо — ​не заради нього, а заради себе. Я замкнув цю таємницю в собі й навчився тримати язика на припоні.

Минуло ще кілька днів, і я запропонував Софії руку і серце. Ми про це й раніше говорили, але цього разу я словами не обмежився й довів серйозність своїх намірів. Я розумів, що поводжуся не так, як завжди (йду напролом, без гумору), але нічого не міг вдіяти.

Я не міг жити у цій непевній ситуації, відчував потребу вирішити все тут і зараз. Софія, звичайно, помітила зміни, але, оскільки не знала причини, потлумачила їх як надмір пристрасті — ​поведінку схвильованого закоханого, який іде до того, чого жадає найбільше (що також правда). Так, сказала вона, вона вийде за мене. Невже я справді думав, що вона мені відмовить?

— А ще я хочу всиновити Бена, — ​сказав я. — ​Я хочу дати йому своє прізвище. Хлопчикові потрібен батько.

Софія сказала, що про інше не може бути й мови. Тільки це підходить усім нам трьом.

— І я хочу зробити все чимшвидше, — ​не вгавав я. — ​У Нью-Йорку ти отримаєш розлучення не раніше, ніж за рік — ​це надто довго, я стільки не витримаю. Є й інші штати. Алабама, Невада, Нью-Мексико, та бозна-де. З’їздили б на канікули, а після повернення ти будеш вільна вийти за мене заміж.

Софія сказала, що їй подобається, як це звучить — ​«вільна вийти за мене заміж». І якщо для цього треба кудись поїхати, то вона поїде, вона поїде, куди я тільки схочу.

— Врешті, — ​сказав я, — ​він зник понад рік тому, майже півтора. Загиблого офіційно визнають покійним через сім років. Різне трапляється, життя не стоїть на місці. Тільки подумай, ми знайомі вже майже рік.

— Якщо точніше, — ​відповіла Софія, — ​ти вперше переступив цей поріг 26 листопада 1976 року. За вісім днів буде рівно рік.

— Ти пам’ятаєш дату.

— Звичайно, пам’ятаю. Це ж був найважливіший день у моєму житті.

Ми сіли на літак до Бірмінгема, штат Алабама, 27 листопада, й повернулися у Нью-Йорк після першого тижня грудня. 11-го ми побралися у ратуші, а потім влаштували вечерю приблизно для двадцяти друзів, де спиртне лилося рікою. Заночували ми у «Плазі», замовили сніданок у номер, а по обіді вилетіли з Беном до Міннесоти. 18-го Софіїні батьки влаштували нам весільну вечірку у себе вдома, а в ніч на 24-те ми разом відсвяткували норвезьке Різдво. За два дні по тому ми з Софією на півтора тижні вилетіли зі снігів на Бермуди, а тоді повернулися до Міннесоти по Бена. Ми збиралися знайти нову квартиру, щойно повернемося до Нью-Йорка. Десь над західною Пенсильванією, після години польоту, Бен попісяв крізь підгузок мені на коліна. Коли я показав йому велику темну пляму на штанях, він розсміявся, заплескав у долоні, а тоді, дивлячись мені просто у вічі, вперше назвав татом.

5

Я жив теперішнім. Минуло кілька місяців. Я повірив, що це переживу. Ми жили, як в окопі, але Софія і Бен були зі мною, а більше я нічого й не хотів. Доки я пам’ятав, що не можна висовуватися, нам нічого не загрожувало.

Ми переїхали до квартири на Ріверсайд-драйв у лютому. До середини весни обживалися, і в мене часу не було думати про Феншо. Лист не вивітрився мені з пам’яті, але бодай уже не становив такої загрози. Я почувався зі Софією в безпеці й вірив, що ніщо нас не

1 ... 57 58 59 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нью-йоркська трилогія, Пол Остер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нью-йоркська трилогія, Пол Остер"