Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Моральні листи до Луцілія 📚 - Українською

Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моральні листи до Луцілія" автора Луцій Анней Сенека. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 191
Перейти на сторінку:
види: тілесне та безтілесне; нічого третього не існує. Як ділитиму тіло? Скажу так: тіла є живі або неживі. А як знову ж таки ділитиму живі тіла? Тут скажу так: деякі з них мають дух, деякі — тільки душу; або ще так: деяким властивий порив: вони ходять, пересуваються з місця на місце; деякі ж встромлені у землю, живляться і ростуть за допомогою коріння. На які ж види поділятиму тварин? Вони або смертні, або безсмертні. /15/ Деякі стоїки вважають, що перший з-між усіх родів — це «щось». Зараз поясню тобі, як вони дійшли такої думки. У природі, кажуть вони, одне щось існує, інше — не існує. Адже природа охоплює навіть те, що не існує, що постає перед нашим духом, скажімо, кентаври, гіганти і усе таке інше, що витворює оманлива думка, що набуває якогось образу, хоча не має справжньої сутності.

/16/ Тепер повернуся до того, що я тобі обіцяв: у який спосіб Платон розділяє на шість розрядів усе, що існує. Перше — «те, що є»; його не можна вловити ні зором, ні дотиком, ані жодним іншим відчуттям — його можна лише мислити. Це те, що існує взагалі, наприклад, людина взагалі: вона не може потрапити нам на очі, хіба що то буде людина зокрема — як вид: Катон чи Цицерон. Так само й тварина взагалі: її не бачимо, а лиш мислимо про неї. Бачимо тільки якийсь її вид, наприклад, коня чи собаку. /17/ На друге місце із того, що є, Платон ставить «те, що вирізняється і перевищує все інше». Це, за його словами, означає бути завдяки перевазі. Так говоримо про поета взагалі, застосовуючи те слово для кожного, хто складає вірші. Але вже у греків воно стало означати лишень одного з них: коли почуєш просто «поет», то одразу ж на думку спаде Гомер. То що ж це за істота, яка існує завдяки перевазі? Бог. Адже він найбільший і наймогутніший з усього. /18/ Третій рід — усе те, що існує у власному розумінні слова; незчисленне, але недосяжне для нашого зору. — «Що ж це таке?» запитаєш. — Платонові винаходи. Він їх називає ідеями; з них постає все те, що ми бачимо; для всього вони служать зразком. /19/ Вони непроминальні, незмінні, незнищенні. А тепер послухай, що таке ідея, тобто як її уявляє собі Платон. «Ідея — це відвічний зразок того, що творить природа». Щоб тобі було зрозуміліше, додам до цього визначення таке пояснення. От я хочу створити твоє зображення. Зразок для картини — ти сам; із тебе мій дух бере притаманні тобі риси, які й переносить на свій твір. Так ось: обличчя, яке, так би мовити, скеровує мою руку, яке вчить мене, і яке я намагаюсь наслідувати, — це і є, власне, ідея. Таких зразків у природі не злічити — людей, риб, дерев; відповідно до них і відтворюється все те, що повинно в ній бути. /20/ Четверте місце посідатиме eidos. Мусиш уважно послухати, що таке eidos, і не мені, а Платонові дорікай, якщо нелегко буде второпати, про що йдеться. Але що таке тонкощі без труднощів? Щойно я брав для прикладу маляра і його картину. Так от, коли б той маляр хотів зобразити барвами Вергілія, то мусив би дивитись на самого поета. Ідеєю було б тут обличчя Вергілія — зразок для майбутнього твору. А що митець вибирає з того обличчя, що, врешті, переніс на картину, те — eidos. /21/ Запитаєш, у чому тут різниця? Одне — це зразок; друге — подоба, яку взято із того зразка й перенесено на полотно. Ідею митець наслідує; eidos — творить. У кожної статуї — якесь обличчя; воно — eidos. Якесь обличчя є у самого зразка, приглядаючись до якого, митець орудував різцем; це — ідея. Ти хотів би ще одного розрізнення? Eidos — у самому творі; ідея — поза твором, і не тільки поза твором — перед твором. /22/ П’ятий рід — усе те, що існує взагалі. Це вже й нас починає стосуватися, бо сюди входить геть усе: люди, тварини, речі. Шостий рід — це те, що начебто існує, як, наприклад, порожнява, час.

Усе, що бачимо, чого торкаємось, не належить, на думку Платона, до тих речей, які наділені власним, справжнім існуванням, адже вони — у постійному плині, завжди то втрачають щось, то набувають. Ніхто з нас не є таким самим на старість, яким був у юності; ніхто завтра не буде таким, яким був учора. Невидима сила підхоплює і пориває наші тіла; спливають і вони, мов та ріка. Все, що лиш бачиш, проминає з часом. Ніщо, кажу, з того, на що дивимось, не залишається незмінним. Та й сам я, поки розводжусь про ті зміни, постійно змінююся. /23/ Про що й говорить Геракліт: «У цю ж саму ріку двічі ми входимо й не входимо». Лише назва тієї ріки залишається; вода — пробігає. Що стає очевидним на прикладі ріки, того не бачимо стосовно людини. А нас таки справді пориває анітрохи не повільніша бистрина. От і дивуюсь нашому безглуздю: як ми любимо тіло — найпроминальнішу з усіх речей, як страшно нам од самої думки, що колись умремо, хоч кожна мить — це смерть нашого попереднього стану!.. Боїшся, щоб не трапилося в одну якусь годину те, що трапляється з тобою щоденно?.. /24/ Я мовив про людину, істоту тлінну й нетривку, яку стільки всього вражає. Але ж навіть отой світ, вічний і нездоланний, змінюється, ніколи не залишається самим собою! Хоч він охоплює в собі все, що охоплював колись, але — по-іншому, ніж колись: змінює порядок.

/25/ «Що мені, — всміхнешся, — поможуть усі ті тонкощі?» — Справді, нічого, якщо так запитаєш мене. Але, як різьбяр відводить від роботи втомлені довгим напруженням очі і, як-то кажуть, випасає їх на чомусь іншому, так і ми час од часу повинні дати своєму духові розслаблення, покріпити його якоюсь приємністю. Одначе хай і та приємність буде заняттям: навіть з неї, якщо приглянутись, почерпнеш дещо таке, що може стати тобі помічним. /26/ Так і я, Луцілію, звик робити: із будь-якого заняття, хоч би яке воно далеке було від філософії, намагаюся щось добути й зробити корисним для себе. Що є віддаленішим од виправлення звичаїв, ніж те, над чим ми тільки-но розмірковували? В який спосіб ідеї Платона можуть зробити мене кращим?

1 ... 57 58 59 ... 191
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моральні листи до Луцілія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моральні листи до Луцілія"