Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Повернувшись до готелю Оля винувато обійняла сою маму та попросила вибачення у неї та в усіх присутніх. Попросила не звинувачувати Костю, бо він тільки запропонував розважитися. А вона, погодилася не подумавши ні про кого і про наслідки теж. І сама не могла пояснити, чому так вчинила.
-Я ніби хотіла відчути себе поганою дівчинкою. Спробувати те, чого ніколи раніше не пробувала, вчинити так, як ніколи не чинила. І тепер шкодую, бо моя авантюра трохи не коштувала мені життям,- сказала Оля рідним, які зібралися навколо неї,- Костя хороший хлопець. З ним весело спілкуватися.
-Він п’яниця, наркоман і безвідповідальна людина,- Валентина Федорівна ще й досі не могла вгамуватися,- і ми такого-то прийняли на роботу. Віталій, це твоя вина, бо саме ти його сюди привів.
-Звідки мені було знати. Звільнимо…
Та Оля не дала закінчити Віталію Мироновичу, перебила, шокуючи навідріз усіх присутніх:
-Костя поїде зі мною у Францію. Ми будемо жити разом.
-Що?- тітка Люба знову схопилася за серце відхилившись на спинку дивана закидаючи назад голову.
-Мамо, ми з Костею закохалися один в одного з першого погляду і хочемо бути разом.
-Та йому мабуть ще й двадцяти немає,- вмішалася у розмову Ніколь, яка теж була неабияк здивована почутим.- Навіщо тобі, дорослій жінці возитися з якимось шмаркачем? Навіщо тобі ця головна біль? Мені це незрозуміло, ти мабуть Олю головою тронулася. Чесно.
-А Ніколь вірно говорить,- погодився Артем,- якщо ти хочеш за кимось доглядати, то краще вже заведи собі собаку. Повір, це буде набагато легше. Бо інакше ти все життя будеш потім шкодувати, що взяла його з собою.
-Оля, хіба сьогоднішнього вчинку тобі недосить?- запитав Тимур.- І де твій був Костя, коли тобі було погано? Не треба спонтанно приймати необдуманих рішень…
-Можна на початку спілкуватися по телефону,- порадив Пітер,- а потім, як все буде добре то… Одним словом Костя завжди зможе приїхати у Францію.
-У мене навіть закордонного паспорту немає,- обізвався Костя, який протверезів і підійшов до них,- вибачте мені і ти Олю будь ласка в першу чергу вибач. Я дурень і був неправий. Залишимося з тобою друзями, будемо спілкуватися по телефону.
-Костя,- Оля хотіла підвестися та Кіра, яка сиділа поруч затримала її.
-Ще раз вибачте,- і Костя пішов з готелю опустивши голову.
-Нарешті хлопцеві дійшло, що вчинив негарно,- Віталій Миронович видихнув з полегшенням,- не хвилюйся Олю ти ще зустріниш свого принца.
-Ну, що ж шашлики перенесемо назавтра, а зараз по номерах. Бо нам усім необхідно відпочити,- об’явив Тимур і всі присутні з ним погодилися.
Кіра провела Олю до її номеру, допомогла лягти у ліжко.
-Я мабуть розчарувала тебе? – запитала Оля.- Та я й саме себе розчарувала.
-Усе нормально Олю, ти мене скоріше здивувала,- Кіра присіла поруч з ліжком на стілець.
-Моя репутація в очах моїх рідних зовсім впала,- Оля ще виглядала засмучено,-Кіро мені так не щастить у коханні, що я готова накинутися на будь-якого чоловіка, який посміхнеться до мене. Бо не встиг Костя до мене заговорити, я собі вже на уявляла бозна що. Вхопилася за нього, підтримала його ідею, хоча чудово знала, що вона неправильна. І все це заради того, щоб тільки не бути самій. І от бачиш до чого мене це довело. Саме найгірше те, коли ти починаєш впадати у паніку через свою безвихідність.
-Олю, прийде час і ти зустрінеш свого чоловіка,- Кіра хотіла підбадьорити подругу.
-Мені вже скоро буде тридцять один,- махнула рукою,- мабуть моя доля бути самотньою. Треба просто з цим змиритися.
-Не треба з цим змирятися,- заперечила Кіра,- просто не втрачай надії і все буде. А зараз на добраніч, постарайся заснути.
Кіра вийшла з кімнати Олі та спустилася до холу де на дивані сидів Артем.
-На Віру чекаю, щоб поїхати додому. Пішла з твоєю мамою щось обговорити,- сказав Артем,- може присядеш біля мене.
-Я не проти присісти. Мені завжди було цікаво, чим Віра краще за мене,-Кірі захотілося про це раптом запитати.
-Кожна з вас по своєму гарна. Я ніколи не порівнював вас. Коли я зустрічався з тобою, то мої почуття до тебе були щирими та я і зараз у глибині душі продовжую тебе кохати. Але тепер я почав дивитися на тебе, як на дівчину свого брата,- зізнався Артем.
-І тому чіплятися більше не будеш,- посміхнулася Кіра, -дякую, що заспокоїв.
-Між нами багато чого було хорошого і наші тату будуть нам щоразу про це нагадувати, коли ми будемо їх бачити на собі. Я хочу, щоб у тебе було все гаразд. І скажу тобі по секрету, будь готова до великого сюрпризу, який для тебе готує мій брат.
-Ну який сюрприз ти звісно не скажеш, але дякую, що попередив,- Кіра задоволено знову посміхнулася,- мені пощастило зустріти Тимура. Я його кохаю і хочу бути з ним завжди.
-Твоя мрія здійснена. А от і Віра,- Артем обійняв Кіру напослідок,- шкода, що ви з Вірою ніяк не помиритися.
-Я не проти з нею помиритися, та вона цього не хоче…
-Чого це я не хочу?- поцікавилася підійшовши Віра.- І чому це ви знову обіймаєтеся?
-Дарма ти ревнуєш,- відповіла на те Кіра відсуваючись від Артема.
-Я пропоную перемир’я,- сказав Артем своїй дружині,- і знаєш, Кіра не проти.
-Я теж не проти,- Віра присіла поруч з ними,- але я її весь час ревную до тебе, навіть тепер, коли вона зустрічається з твоїм братом. Та ще я відчуваю свою вину перед тобою Кіро. Я хоч і роблю вигляд, що мені байдуже, але це не так. Моя вина перед тобою велика, бо я зрадила нашу дружбу, відбила у тебе хлопця.
-Ніхто мене ні в кого не відбивав. Я сам за себе вирішував,- Артем вдав, що обурився та насправді йому було приємно від того, що мав таку популярність серед дівчат.
-Що було те було. Воно залишилося в минулому,- Кірі оцінила відвертість Віри.
-Тимур, -Артем помітив брата, який зайшов до готелю з вулиці,- я відійду, а ви поговоріть, головне не побийтеся через мене.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко», після закриття браузера.