Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

Завод тканин. Дах. Незнайомець-маг. Фібі. Паралізуюче закляття.

Бар. Вовчиця. Сидр. «Ділова розмова». М’ясо. Сидр. Сидр. Сидр…

Ранок. «…спляча красуня…» Цікаво, чи можна було вважати, що Себастьян назвав її красивою?

«Ну, так, а потім сказав про перегар! Просто красотка! Куди ще краще?!»

- Ох! – після енного кухля сидру усе обривалось. Чим закінчилась розмова з Мей – туман. Звідки в нього синець – туман. Дорога назад в «Примару» - туман!

«І чого він веселий такий з підбитим оком? А-а, певно з тією волохатою все пройшло добре!» Кора прикусила язика, розуміючи, що це далеко не її справа.

Нашвидкуруч прийнявши душ і перевдягшись, Кора думала, як себе поводити. Не подавати вигляду, що щось сталось? Це здалось їй єдиним правильним рішенням. Дівчина сумно стисла в руці новий жакет, куплений Себастьяном. «Якщо відрізати подрані рукави, то буде не поганий жилет», - прикидала вона, що робити із понівеченим одягом. На око потрапили штани. Не її.

«Віддати! Треба віддати! Негайно!»

Кора схопила предмет одягу і відкрила двері своєї кімнати одночасно з Себастьяном. Він стояв на порозі його кімнати і, як тільки їхні погляди зустрілись, вишкірився. Кора спалахнула гнівом ревнощів, згадавши «ділову розмову» з Мей. «Та не може бути! Які ще ревнощі?» - пронеслось в голові. Слідом за цією думкою пронеслись і штани. Прямо в обличчя власнику. На вологі чорні завитки.

- Дякую! – кинула дівчина і зникла з коридору за секунду.