Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли Кора зайшла на кухню там вже попивали каву Мірайя та Серж. Вони мило про щось бесідували, поки не побачили дівчину та, наче наполохані метелики, почали переставляти з місця на місце предмети і робити вигляд, що зовсім не розмовляли про щось важливе. Кора на секунду примружилась на них, але не надала цьому значення.
- Доброго ранку.
- Доброго, - привіталась Рейя. Маг, як завжди, проігнорував її. В кімнату ввійшов набурмосений Ірвін, а за ним веселий Себастьян. – Чого такий веселий?
- Маю новини стосовно справи, - одразу заявив Себ. Кора несвідомо затримала дихання. Мало не пропалила поглядом хлопця, сподіваючись, що він не розкаже про їхні нічні прогулянки. – Я завітав до «П’яного ікла» і дізнався дещо цікаве, - поки Мірайя цокала, а Серж підкочував очі, Себастьян ігриво підморгнув Корі.
- Хто на цей раз? Мей? – вона ткнула на його синець. - Нам не цікаві твої походеньки, Себе.
- Я ж сказав, що це стосується справи. Хоч моє особисте життя доволі насичене та різнобарвне. Наприклад цієї ночі…
- Що там по справі? Хіба в нас не обмаль часу, щоб зупинити того, хто збирається провести ритуал? – перебила його Кора. Вона з побоюванням дивилась на хлопця, який був явно задоволений її реакцією. Не те, щоб вона не довіряла собі, але все ж краще перестрахуватись.
- Напад на вовкулаку справді був, - підтвердив всім те, що Кора повідомила вчора. – Перший не вдався, а от другому ми з вами маємо запобігти. В місто завітав аукціон.
- Що?! – скрикнула Мірайя. Серж скривився.
- Зі зграї Мей викрали одного молодого перевертня – Віктора. Ватажку прислали запрошення на захід. Швидше за все, вовкулаку виставлять, як товар і це буде нашим шансом врятувати його, щоб він не став інгредієнтом ритуалу.
- Перепрошую, але що це за «аукціон»?
- Його ще називають Чорним ринком, - Серж потер підборіддя і нахмурив брови. – Лорік розповів вам про те, що для багатьох ритуалів потрібні специфічні інгредієнти. Дуже давно відступники створили Чорний ринок, де торгували такими товарами, а щоб їх не впіймали – вони почали кочувати. В цьому місці можна знайти все: від окремих органів до магічних предметів і древніх сувоїв. Ті, хто був спійманий робітниками аукціону стають його власністю. Єдиний спосіб врятувати спійманого вовкулаку – викупити його.
- І де ми візьмемо стільки грошей? – Мірайя потерла скроні.
- Почекай із цим. Нам би спочатку дістати запрошення.
- Я розберусь із цим, - Рубан різко підійнявся. Його стілець зі скрипом від’їхав назад. – Вам варто підготуватись, тіньовики. Настав час робити свою роботу. Я подбаю про запрошення і гроші.
- З чого б це тобі раптом допомагати ненависним тіньовим детективам? – примружилась на нього Кора.
- Ха! Тому що ця проблема стосується всього Темного світу, перехожа. Ти маєш бути вдячною за мою допомогу, - він скривив носа. – О, і спробуй виглядати відповідно! Рейя, сонечко, сподіваюсь ти подбаєш про це! – маг відкинув свого нового строкатого плаща, здається в нього до них була особлива любов, і зник в коридорі.
- Ходімо, Коро. Треба підібрати відповідний гардероб, - посмішка Мірайї стала хижою із вогниками веселості і дівчині це не подобалось.
- Ні! Ні за що! Я не одягну це! Не буду!
- В нас немає вибору! Не хвилюйся, я впевнена тобі личитиме!
- Ні! – вкотре скрикнула Кора і кинула на ліжко сукню або те, що мало би бути нею, але було надто коротке і відверте. Мірайя підкотила очі.
- Не будь такою вередливою, Коро! Це ж для справи!
- Я впевнена, що «для справи» можна обійтись без підборів і суконь у стилі куртизанки!
- Якби це було так, я б не пропонувала тобі мою улюблену сукню!
- Ні! Не стану! Це ж абсолютно не мій стиль!
- Ти навіть не пробувала!
- Я не хочу бути лялькою із купою блискучих цяцьок на тілі! Не хочу щоб по мені ковзали хтиві погляди і чути у спину свист або насмішки! Я не з тих вітряних дівиць, хто може розгулювати в таких… - закінчувати вона не стала. Гнівний погляд Мірайї Сюз осадив її, прикував до місця.
- Хочеш сказати, що я така? «Вітряна дівиця» із браком чоловічої увагу?
- Ні, Рейя, це не те, що я…
- Іди, Коро, поки я не наговорила того, про що пожалкую. Зараз не кращий час для розмови, - дівчина відвернулась. Кора лише встигла побачити як блиснули сльози в її карих очах.
«Дідько!» - прошипіла до себе, покидаючи кімнату. «Ідіотка! Просто чудово! Втратити подругу за долю секунди просто тому, що ти егоїстка!» - лаяла себе на шляху в кімнату. Хотіла побути на самоті, щоб зібратись з думками. Але не вийшло.
- Привіт, крихітко, - Себастьян Чейз по-хазяйськи розсівся на її ліжку. Синець вже почав проходити, мабуть завдяки тим диво мазям. Він тримав в руках щоденник Джастіна.
- Що ти тут робиш? – Кора підійшла і вирвала в нього з рук записник. Кинула на ліжко подалі від хлопця.
- Ого, як холодно, - він показово зіщулився, ніби йому по спині пробіг протяг. – Вирішив завітати до своєї крихітки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях», після закриття браузера.