Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна 📚 - Українською

Читати книгу - "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя." автора Нонна Задніпряна. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 80
Перейти на сторінку:

– Смажать устриць? – Аліна з недовірою подивилася на хлопця. – Що ти за дурню таку несеш? Хто ж устриць смажить?

– Чому дурню? – образився хлопець,– Їхній новий кухар – канадець, і його фірмова страва – устриці у фритюрі.

Аліна була явно заінтригована, але щоб не виглядати село-картопля, вона з розумінням кивнула:

– А, ну якщо канадієць, то ясно.– і щоб показати свою всебічну обізнаність додала, –  В канаді і огірки в цукрі консервують.

– То як?

– Що як? – Аліна з вдаваним подивом подивилася на нього.

– Ну, в ресторан ідем?

Аліна розуміла, що поїсти в ресторані смажених устриць краще, ніж стругати вдома ввечері корисний салатик. Тим більше “Шато рояль” – п’ятизірковий ресторан, а не макдональдс, і наступний раз її туди покличуть мабуть не скоро. Вона важко зітхнула, і підкотивши очі томно промовила.

– Ну, хіба що на пару смажених устриць…

– Домовились! – Андрій посміхнувся. – Чекаю тебе із сьомої до пів на дванадцяту. Чи краще машиною з офіса забрати?

Аліна вкотре зміряла його поглядом, ніби намагаючись знайти ще якусь ваду.

– Тільки якщо це буде не бусик “Кабельні Мережі Х”.

Андрій розсміявся. 

– Ні, буде не бусик.

І з цим пішов з офіса.

Ввечері він заїхав за Аліною і вони поїхали у “Шато Рояль”. Вишуканий інтер’єр, жива музика, справжні троянди на кожному столику і фонтан у дворі – все це розтопило Алінину пиху. Вона навіть почала подумувати, що можливо є ще й третя категорія айтішників.

Для них було зарезервовано столик біля фонтану, вони всілися, і офіціант приніс меню. Після кількох хвилин читання і морщення лоба Аліна нарешті запитала:
– Ну, і де ж тут смажені устриці?
– А що, у меню нема? 

– Ні…– Аліна почала підозрювати, що її підступно надурили.

– Дивно… Ну, добре почекай хвилинку.

Андрій зник всередині ресторану, обійшов колону і наштовхнувся на офіціанта.  

– О! Ти мені якраз і потрібний. Слухай, моя дівчина щойно приїхала з Канади. У них, уявляєш, їдять устриць смажених у фритюрі. Попроси, будь ласка, що там пару штук до картоплі у фритюр кинули. Я доплачу за ексклюзивність. Окей?

– Чом би й ні? – офіціант дружньо знизав плечима. – Будь який каприз, як то кажуть…

– От і добре.– Андрій поплескав офіціанта по плечу й повернувся до Аліни.

– Зроблять. Сказали, що не встигли нове меню надрукувати.

Аліна кивнула. До устриць їй було їй байдуже. А от ресторан дуже сподобався.

Вони замовили португальське “вінью верде”. Цокнулись. Андрій зробив чималий ковток і запитав.

– Слухай, а ваш замдиректора непогано заробляє, га?

– Може й непогано. А тобі що до того?

– Так… цікаво просто. Чи тебе гроші не цікавлять?

– В сенсі “не цікавлять”? – образилась дівчина,– Я що дурна? Звісно цікавлять.

– А скільки він заробляє?

– Ну, звідки ж я знаю? Він мені не звітує. Тим більше він “родич”...– і вона показала пальцем у небо.

– Припустимо, я знаю, чий він родич. І скільки він може заробляти як “родич”?
– Кажу тобі, не знаю! Ти мене взагалі навіщо сюди притяг? Про статки мого боса розпитувати? Ти що, його пограбувати в день получки збираєшся? – Аліна з підозрою і роздратуванням зиркнула на Андрія.

– Не збираюся я нікого грабувати в день получки.– Андрій розсміявся відкинувшись на спинку стільця.– Ти ж казала, що тебе гроші цікавлять, а сама кажеш, що навіть не знаєш, яка в замдиректора зарплата…

– А я чужі гроші не рахую! – образилась дівчина.– Мене свої гроші цікавлять.

– А я про твої гроші і кажу. Були його – стали твої. Знаєш, якщо щось в одному місці зникло, то в іншому – з’явилось.

– Ти що, його сейф сьогодні відкрити хтів, але часу не вистачило? Ти грабіжник?

Аліні раптом захотілося вскочити з місця й втекти. Вона взялася за підлокітники стільця. Андрій побачив її намір, але зробив вигляд, наче нічого не помітив.

– Я не вмію відкривати сейфи. Та й він не ховає туди гроші.

– А звідки ти знаєш? – здивувалася Аліна.

– Бо я – айтішник. Я можу побачити скільки у кого на рахунках є. І змусити грошенята перебратися з одного рахунку на інший…

– То це ж все одно пограбування… Ти – грабіжник. І я не можу дозволити, щоб ти пограбував фірму, яка платить мені зарплату. Прощавай…

– Стривай. Грабіжник – ваш Сергій Павлович. А я хочу пограбувати грабіжника.

Розум дівчини працював на грані можливостей.

– А кого грабує Сергій Павлович?

– Державу.

– То держава нехай його і покарає…

– Так, держава покарає. Відбере всі гроші, разом із твоїм мільйоном…

Брови Аліни підскочили:

– Моїм мільйоном?

– Так. Ми поцупимо в грабіжника награбоване, і ти отримаєш мільйон.

– Гривень?

– Звісно ж гривень. Ми не в Америці.

Але Аліна була згодна й на мільйон гривень. Це теж величезні гроші. Вона тоді зможе… Дівчина тільки зібралася уявити, що вона зможе купити на ці гроші, як її знов потурбував Андрій:

– Ну, то як?

– Що “як”? Це ти кажи “як”. Мені гроші треба.

– Оце ділова розмова! Тоді слухай уважно: мені треба, щоб ноут Сергія Павловича був у нього в кабінеті, і залишався активни принаймні хвилин п’ятнадцять, поки через приблуду яку сьогодні встановив, я залізу туди і поцуплю необхідну мені інформацію: паролі, коди і так далі. Але мені треба, щоб у цей час Сергій Павлович не бачив, що хтось нишпорить у нього в ноуті. Зрозуміла?
– Зрозуміла. Ти залізеш в його ноут, а я маю його в цей час відволікати. Так?

Андрій схвально кивнув:

– Молодець! Здається, мені повезло з напарником.

– А як я маю його відволікати?

– Як жінка, Аліно, як жінка…

1 ... 58 59 60 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"