Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

- Батько знайде іншу причину для вторгнення. Це просто відтягне час.

- Сестрі неможна повертатися, - тремтячим голосом промовив Уільям, - ні в якому разі…

Скоса глянувши, він побачив, як на нього дивиться Персія. Лише по одному цьому погляду він зрозумів, що вона бачила.

- Тому я і тут, Ваша величносте, - трохи заспокоївшись, сказав Аймер, - так більше не може продовжуватись. Елібрія має стати надійним партнером нашого королівства, а не ворогом. Лімерія не потягне такого ворога. Ця війна буде довгою і кривавою. Ми багато втратимо. Життів, земель… тому я тут. І я прошу вас, Ваша величносте, підтримайте повстання! Станьте моїм союзником! Тоді обидва наші королівства матимуть світле майбутнє. Я клянусь своєю честю, я зроблю все, що від мене залежить! Лімерія більше не може чекати!

- Думаю, - заговорив нарешті Алесандр, після тривалої паузи, - нам потрібно подумати про гарантії та умови нашого союзу.

***

За вікном світив повний місяць. Лукас сидів в гостьовій кімнаті королівського палацу. Персія та Тревор відправились до підготованих для них покоїв. А він все ніяк не міг змусити себе піднятися і піти до себе в кімнату. Двері із скрипом відчинились і до гостьової зайшов Хейтам Каерен.

- Ваша світлосте, - посміхнувся він холодно, - перепрошую, не хотів вас турбувати.

- Нічого, - відмахнувся Лукас, - я планував вже йти спати.

- Якщо не помиляюсь, ви страждаєте на безсоння.

- Не помиляєтесь, - Лукас напружився.

- Ми все ж таки побачились знову, - очі королівського секретаря зблиснули у пітьмі, - химера дому Вієрте.

- Померти хочеш? – прошипів Сіаль.

- Спокійно, спокійно, - підняв руки Хейтам, - я не ворог вам, Ваша світлосте. Взагалі-то, це я готував все для вашої втечі. Ще й магічний слід відводив, мало не попався чаклуну Вежі. Я дуже ризикував заради вас.

- Заради мене? Не сміши мене, - усміхнувся Лукас.

- Ну, припустимо, ви мене розкусили, - знизав плечима Хейтам, - я зробив це заради Його високості. Аймер завжди мав слабкість до леді Вієрте. Заради неї він був готовий підставити сам себе. Тому, мені довелось все брати в свої руки.

- То це через тебе?..

- Ні-ні, що ви! Це було рішення леді Айшес, я лише все підготував і виконав. Було, знаєте, важко направити вас у ту сторону, де мої шпигуни засікли елібрійський корабель. Але я впорався. І в одному ви точно праві. Я зробив це не заради вас. Тепер ви у великому боргу перед Його високістю. Ви вільні, ваша кохана скоро стане вашою дружиною… лишилась ще одна невирішена проблема. Її пам’ять.

- Що ти про це знаєш?! – підскочив Лукас.

- Вважайте це весільним подарунком, - Хейтам жестом запросив Лукаса слідувати за собою.

Разом вони покинули гостьову кімнату і попрямували до королівського підземелля. Чим нижче вони спускалися, тим похмурішим ставав палац. У підземеллі було сиро, прохолодно, подекуди можна було почути неприємне метушіння щурів. Лукас трохи пошкодував, що ніяк не попередив Персію та Тревора, що відійде. Хейтам відкрив масивні дерев’яні двері в одну з кімнат. Посеред камери, прикутий до стільця зачарованими ланцюгами, сидів чаклун. Сіре волосся, безбарвні очі, крива посмішка.

-  Тесель Елір, - представив його Хейтам, - чаклун Вежі, який стер спогади Айшес Вієрте.

- То це був ти? – одразу ж пожвавішав чаклун, - та сама химера, яка торкалась ніжної шкіри леді?

- Що ти?.. – Лукас оціпенів.

- Точно ти! Та химера, яку я мав знайти! – гидко посміхався Тесель, - тц-тц-тц… ну і що? Що від мене потрібно аристократу химер? Я ж тебе так і не знайшов, тож мститися мені нема за що. Тож, давай я тобі скажу те, що ти хочеш почути, а ти мене відпустиш?

- Що ти зробив з Айшес?! – прогарчав Лукас, - якщо хочеш жити, відповідай!

- Секретарю, - поглянув на Каерена чаклун, - то мене сюди для цього в ланцюгах притягнули? Могли б просто спитати. Чи елібрійцям не знайома ввічливість?!

- Кажи, як повернути пам’ять Айшес! – вхопив його за комір Сіаль.

- Спокійно, спокійно, - закотив очі Тесель, - я чаклун лімерійської Вежі, а не тряпʼяна лялька. Я виконую замовлення, за які мені платять. Хочеш інформацію – плати.

- Твоє життя зійде за плату?! – оскалився герцог, загрожуюче розправивши крила, що були приховані до цього.

- Хммм… - чаклун зацікавлено розглядав очі герцога, його роги та випущені пазурі, - вам потрібен конфлікт із Вежею? Невже нагальних проблем вам замало?

- Тесель, я б на твоєму місці думав би скоріш, - зітхнув Хейтам, - він не такий добрий, як я.

- Гаразд, - погодився чаклун, - все таки , Вежа має певні правила, тож… пам’ять леді не стерта. І повертати мені нема чого.

- Ти зараз знущаєшся?! – ще раз струснув його Лукас, - вона не пам’ятає мене!!!

- Тут така справа… - криво посміхнувся чаклун, - дівчинка-то настільки сильно чіплялась за свої спогади, що мені не вдалось їх стерти. Під впливом магії, вона сама ж їх і заблокувала.