Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

- Як їх розблокувати?!!

- А мені звідки знати? – закотив очі Тесель Елір, - єдине, що можу сказати, так це те, що розповідати їй правду не можна. Бо якщо вивалити  на неї всі спогади, вони як водоспад просто поламають усі бар’єри, які роками вона вибудовувала у своїй свідомості. Вона просто збожеволіє. І тоді їй вже ніхто і ніщо не допоможе.

Лукас відпустив чаклуна і безсило подивився на свої руки.

- Зневіра вам тут не допоможе, - промовив Тесель, - я б порадив просто робити те, що ви робили для неї раніше.

- Це поверне їй пам’ять?

- Хто зна… принаймні, це допоможе їй закохатися у вас знову. А може й ні, - усмішка Теселя була все така ж крива, але в ній більше не відчувалось злоби.

Лукас розвернувся і пішов геть. Хейтам вийшов за ним.

- Що з ним буде? – запитав герцог.

- До завершення плану Його високості він побуде тут під наглядом варти, - відповів секретар, - а потім, ми передамо його Вежі. Магія пам’яті під забороною не просто так. У Вежі є свої правила. І він їх порушив. Верховний чаклун буде вирішувати його долю. Але все це буде після повстання.

- Що я можу зробити для Його величності? – запитав Лукас, - як жест вдячності за такий подарунок на весілля.

- Підтримайте Аймера, - просто відповів Хейтам, - як майбутнього правителя Лімерії. Більше і не потрібно.

- Зроблю все, що в моїх силах, - кивнув герцог.

- Що більш важливо, - раптом промовив Хейтам, - ви ж не могли не помітити, ще тоді… коли були в Лімерії. Його високість не байдужий до леді Айшес.

Лукас стримано кивнув.

- Йому було дуже важко пережити розрив їхніх заручин. А потім, ще важче сперечатися з батьком, аби леді Айшес відправили в Елібрію і дали дозвіл на шлюб із вами.

- До чого ви хилите, Каерен? – очі Лукаса хижо зблиснули у світлі магічних ліхтарів.

- До того, що було розбите серце крон-принца, аби ви змогли одружитися на Айшес Вієрте. Але ви лишили леді на самоті цієї ночі.

***

Вже було далеко за опівніч. Айшес все ніяк не могла заснути. Персія дійсно покликала служниць. І не дивлячись на протести аристократки, три жваві покоївки наполягли на тому, аби переодягти її і підготувати до сну. Дві дівчини були трохи молодші за Айшу, а третя – старша приблизно років на десять. Герцог призначив її головною служницею Айши. І поки дівчата розчісували волосся леді, вона без перестану говорила.

- Моя леді, це справжнє неподобство! Неподобство! Щоб пані вашого статусу ігнорувала прислугу! Якщо ви робитимете все самі, то що нам лишається?! Ми покоївки дому Сіаль! Ганьба на наші голови, якщо наша герцогиня сама себе обслуговуватиме!

- Але я ще не герцогиня, - спробувала виправдатися Айша.

- Не важливо! Наш герцог сам обрав вас! – тепло посміхнулась старша служниця, - нам годі і бажати кращої герцогині, ніж ви. Тож, будь ласка, не нехтуйте нами. Це наша робота, служкувати аби вам було комфортно! Не будь я Сімоною з родини Віде, що десятиліттями служить роду Сіаль! 

- Я можу дещо у вас попросити? 

- Моя леді! Герцогиня не просить! Герцогиня наказує! 

- Але я...

- Якщо ви про... ох, моя прекрасна леді Айшес! Ми ваші особисті служниці! Я присягаюся честю свого роду! Ніхто не дізнається про це.

- Навіть герцог?

- Від нас - ніколи!

Після цього, Айшес стало трохи спокійніше. Вона звикла нікого до себе не підпускати. Служниці дому Вієрте сторонились після того випадку у дитинстві,  а після розриву заручин все стало ще гірше. Ставлення до неї було не краще, ніж до полоненої. І зараз було трохи ніяково, розуміючи, що всі ці люди самі до неї тягнуться. Але тепер, вона ніяк не могла заснути. За вікном вив вітер, осінь у Елібрій дійсно була набагато холодніша, ніж на її батьківщині. Майже все листя стало багряним і потроху злітало з гілок. Місяць то ховався за хмарами, то ледь-ледь блищав з-за пелени. Раптом, двері відчинились. Вона різко обернулась, серце закалатало швидше.

- Я прошу пробачення… я мав постукати… - на порозі стояв герцог Сіаль.

- Лукасе? – здивувалась Айшес, - мені повідомили, що ви ночуватимете у королівському палаці.

- Я не… - він запнувся, потупив очі, - Айшес… можна я сьогодні… лишусь у тебе?

Айшес розгублено дивилась на нього.

- Не зрозумій неправильно! – тут же виправився Сіаль, - я просто хочу побути поряд… спатиму на дивані і… я просто скучив.

- Лукасе… - Айшес піднялась, - звичайно, я не проти. Ви можете і на ліжко…

Щоки її почервоніли.

- Просто поспати, - додала вона, - ліжко велике, а диван маленький. Я нічого такого…

- Лише якщо ти не проти, - герцог дивився в сторону.

- Через декілька днів ми одружимось, - тихо сказала Айша, - це стане нормальним, спати в одному ліжку. Тож якщо ви хочете…

- Я не торкнусь тебе, поки ти сама того не схочеш, - Лукас подивився їй в очі.