Читати книгу - "Виходь за мене, милий, Міа Натан"

Я сказала Томасу: "Вибач!" та поспішила до чоловіка.

Ми з Анітою були біля Максима майже одночасно. 

- Привіт, Макс! - сказала вона.

- Привіт, Аніта! - відповіла я, до того як зреагував Максим.

Вона помовчала декілька секунд. Потім запитала:

- Як ваші справи?

- До цього моменту все було чудово! Як твої справи нам не дуже цікаво. Вибач! - я не підбирала слів. 

- Я розумію, ви злі на мене. Хочу попросити у вас обох пробачення. Ще хочу, щоб ви знали, я не збиралась насправді кривдити Катю. Хотіла просто налякати.

- Аніта, не треба нам все це розповідати, - сказав Максим. - Те, що ти зробила немає виправдання. Ми змушені з тобою перетинатися по роботі, але якщо для цього немає суттєвих причин, не треба підходити. Це абсолютно  недоречно й не потрібно. Вибач, нам час іти!

Він взяв мене за руку й ми пішли до нашого столику. До кінця вечора ця родина більше нас не турбувала. Було б дуже добре аби так  було і надалі!

***

Після прикрих подій, що сталися з нами дякуючи Аніті, пройшло трохи більше ніж півтора місяці. У мене почали з'являтися думки про необхідність зробити тест на вагітність. Думки ці були тривожні до краю. Тривожні, бо якщо я таки вагітна, мені буде тяжкувато сказати, хто батько дитини. Я сподівалась, що затримка не пов'язана з вагітністю. Але дві смужки на тесті розбили вщент мої сподівання. Й загнали мене в глухий кут.

Сумніви, муки сумління та невизначеність терзали мене не на жарт. Замість того аби бігти до Максима з радісною звісткою, я сиділа на краю ванни, обхопивши голову руками. Що мені робити? Просто сказати Максиму, що я чекаю дитину, але не говорити про Томаса? Це буде зовсім підло й не чесно. Адже, він повинен знати, що можливо це не його малюк.

Розповісти все як є? Я можу втратити чоловіка, якого кохаю. Навіть, якщо він не розлучиться зі мною, того ставлення, що було швидше за все уже не буде. Томас? Що робити з ним? Сказати? Чи не говорити? Але ж рано чи пізно він дізнається. Боже, що мені робити? 

Стукіт у двері привів мене до тями.

- Сонечко, все добре? Ти вже  годину у ванні. 

- Так, все добре! Дай мені ще хвилину! 

Мені потрібно прийняти рішення! Єдиним прийнятним варіантом для мене є чесно розповісти все обом чоловікам. Але де для цього взяти хоробрість?! Як знайти слова? Я розуміла, що тягнути не можна. Само собою нічого не вирішиться. З часом легше не стане. Навпаки, буде тільки гірше. 

Я відкрила кран, хлюпнула в обличчя холодною водою, подивилась сама собі в очі, сказала: "Давай, мала! Ти вже доросла дівчинка! Не бійся! Роби те, що повинна!" Й хоча мені було страшно до усрачки, мене навіть почало трохи нудити, зробила декілька глибоких вдихів та видихів, взяла тест та відкрила двері.