Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Нас не пускають до столиці.

Тролиця замислилася. Потім глянула на мене і перевела погляд на карлика.

– А якщо я скажу, що ти моє звірятко? – запропонувала Кхибра.

– Не знаю... – задумався Блукс. – Це дроу на нас полюють, а тролиці можуть, напевно, собі таке дозволити. Щоправда, я про таке ніколи не чув.

Кхибра зняла з мене нашийник і накинула на поперек Блуксу.

– Рабиня – не втече, а ось звірятко може втекти, – пояснила вона. – Блукс, найменше я хочу, щоб тебе вбили. Допоможи нам, а ми допоможемо тобі. Слово! – Кхибра підняла вгору долоню.

Фрімпсль міцно обійняв її за ногу.

– Ти така добра.

– «Ти така добра», – почули ми за спинами грубий чоловічий голос, який перекривив фримпсля. – Зараз розплачуся.

Ми озирнулися. Перед нами, схрестивши на грудях руки, стояв той самий одноокий дроу.

– А я думаю, хто втік від мене? Якраз одного до другого десятка не вистачає.

Я уважно подивилася на найманця: на лівому боці в нього висів гак, на якому були нанизані шкури фрімпслів, з яких капала густа кров. Штани з тонкої прекрасної шкіри вимазані бурими плямами, як і високі чорні чоботи. У сніжному довгому волоссі гранатовими зернятками блищали краплі крові.

Шлунок одразу ж підстрибнув до горла, нудота накотила гігантською хвилею. І я ледве стрималася, щоб не блюванути.

– Ти б своє єдине око прибрав від мого звірятка, – почувся спокійний голос Кхибри.

– А то що? – задиристо посміхнувся найманець.

– А то ризикуєш залишитися без нього. Вигризу, – тролиця вишкірилася, оголивши ікла.

Темний розреготався, закинувши голову.

– Ти надто зухвала, тролиця, – переводячи дух, відповів ельф і повів татуйованим вухом. Потім принюхався: – Так ось чий запах мені не давав спокою, – посміхнувся найманець.

Його червоне око витріщилося на мене.

– У тобі є кров вищих. І ти рабиня?

Білі мов морозний візерунок брови Яарна поповзли вгору.

Я потупилася.

– Чуєш, тролице, віддай мені її, – найманець схопив мене за підборіддя і задрав голову вгору.

Кхибра зацокала язиком.

– Я на невільничому ринку за неї хорошу ціну візьму, а ти просиш задарма віддати?

– Скільки хочеш за мідноволосу? – темний продовжував свердлити мене поглядом.

– Я натурою не беру, – пирхнула Кхибра.

– Що-о-о?! – темний кинув мене і підійшов до подруги. Неборак фрімпсль обвив її ногу, немов зрісся з нею.

– Я люблю свою тваринку. Мені не потрібні шкури нещасних фрімпслів.

– А, ти про це, – найманець гидливо доторкнувся до гака. – Це для Іота. Ти все одно їх тільки зіпсуєш.

– Панно не продавайте! Змилуйтеся, панно, над нещасною рабинею! – запричитала я і впала Кхибрі в ноги, скривившись від болю – збите коліно почало кровоточити.

Тільки б повірив!

– Зворушливо, – від крижаного тону найманця кинуло в тремтіння. – Тисяча золотих.

Кхибра схопила мене за комір.

– Піднімайся, тварюко! Покажи свою пику.

Я, охкаючи, сяк-так підійнялася.

– Тисяча золотих, – повторив темний і гордовито подивився на тролицю.

– П’ять тисяч, – цикнула зубом подруга і витріщилася на нього.

– У мене немає з собою таких грошей.

– У тебе й тисячі немає, – заявила тролиця. – Шукай мене в гральному домі, темний. Я не боюся тебе.

Найманець сторопів від нахабства Кхибри.

– І подякуй, що я не вимагаю від тебе більшого.

– Більшого?! – Від тону одноокого мороз пройшов по шкірі. – Та я випущу твої кишки просто тут! А з твого звірятка здеру смердючу шкуру! І ти, подихаючи, будеш чути, як він волає! Тобі не потрібна рабиня, тролице. Тролям узагалі не потрібні раби! Нижча раса і так в нас у рабстві! Тебе не врятує навіть твоє північне походження!

Обличчя темного почорніло від злоби. На вилицях заходили жовна. Тонкі губи презирливо зігнулися. Червоне око, якщо можна було так висловитися, наливалося кров’ю. Я не встигла моргнути, як у його руці щось блиснуло і полетіло б у Кхибру... Але за мить, в його єдине око влетів Шафран. Темний охнув і ніж, висікаючи іскри, вдарився об плиту. Я кинулася за ним – знадобиться. Механічно хотіла запхати його за пазуху, але схаменулася і жбурнула Кхибрі в сумку. І ми, не змовляючись, щодуху помчали в бік Вайге-Нора.

Кхибра примудрилася на бігу закинути фрімпсля собі на шию. Я геть забула про хвору ногу – бігла щодуху, добре, що на шляху не було великого каміння, об яке я могла б розбити голову. Подруга не відставала і бігла поруч зі мною. Порваний черевик злетів, і я продовжила бігти босоніж, не звертаючи уваги на колюче дрібне каміння, яким був усипаний шлях.

Шафран, мій маленький відважний фамільяр, як же вчасно ти з’явився! І який молодець, що весь цей час мовчав! Вийдемо з цього проклятого підземелля, куплю тобі найсмачніший фрукт, який ти тільки захочеш!