Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Лівія з роду Воранор, Сафі Байс 📚 - Українською

Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лівія з роду Воранор" автора Сафі Байс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60
Перейти на сторінку:

Коли офіційна частина показу закінчилася, Лів нарешті спромоглася спіймати Жаннет і Кіро, щоб розпитати їх про те, як вони познайомилися.
— Андре запропонував мені відкрити свою справу в Австралії, — почав Кіро. — Важко не погодитись, що в Італії ринок моди справді перенасичений. Так, там моя батьківщина і сім'я — вони завжди будуть у моєму серці. Але саме в Австралії зараз моє місце. Жаннет допомагала з пошуком приміщення для першого бутіка та майстерні. Підготовка показу теж лягла на її плечі.
— Звичайно, у процесі ми з Кіро зблизилися, — якби шовк мав звучання, то це був би голос Жаннет.

Лів посміхнулася, згадуючи, про скількох чоловіків вона чула від подруги. І тепер Жаннет Мунроуз виходить заміж. За людину. Зрозуміло, Кіро до товариства вампірів звик з дитинства. Але щоб одружитися з одним із них?
— Ви неперевершено чарівні! — до них приєднався Андре. — Усі ви! Зізнаюся, Кіро, я не сприймав одяг як щось особливе до сьогоднішнього вечора. Але те, що ти зробив – це витвори мистецтва!
— Сподіваюся, преса та блогери відреагують хоч із часткою твого захоплення, — відповів дизайнер.
— Навіть не сумнівайся в цьому, — Жаннет виглядала непідробно гордою за свого нареченого.
— Лів, тобі подобається у Мельбурні? — питання Андре виявилося для дружини несподіваним.
— Таа-а-ак..., — протягла вона, намагаючись згадати щось, що могло б спростувати цю відповідь, але нічого подібного не знайшлося.
— То ми залишимося тут, ближче до цих двох голубків?
— У сенсі, жити? — уточнила Лів.
— Жити, — підтвердив Андре.

Покидати Італію, разом із домом, в якому вони провели двадцять років, бабусиним будиноком, мавританською віллою, де загинув Артур...
— Так, — відповіла Лів. — Я готова залишитись у Мельбурні хоч на цілу вічність. Чи в будь-якому іншому місці на віддаленому від Європи маленькому сонячному континенті. А з нашою італійською віллою що робитимемо? 

— Продамо, — у Андре не було ні тіні смутку за тепер уже колишнім домом. — Котромусь із наших вірних охоронців. За один долар. Що скажеш, Роберто чи Алессіо?

— Може їх самих спитаємо? Або вони зможуть там жити вдвох, — Лів не подобалося, що чоловік підбиває її робити такий вибір. Він явно був налаштований почути від неї одне конкретне ім’я. А потім, можливо, тільки можливо, вимагати пояснити свій вибір.

— Коли це я до чогось тебе примушував? Коли це я щось від тебе вимагав? — Андре обхопив дружину за талію однією рукою і припідняв над підлогою, щоб винести на найближчий балкон. 

Шум океану заглушив звуки святкового бенкету. Лів сперлася на широкі металеві поручні й глибоко вдихнула ніч. Солона вода, водорості, які викинуло на берег, розпечений за день асфальт, який тепер активно повертав своє тепло в атмосферу — їй сподобалася ця композиція ароматів. 

— Не так вже й відрізняється від нашого італійського узбережжя, правда? — не дочекавшись відповіді на попереднє питання, задав нове Андре.

— Відрізняється, — не погодилася Лів. — Все тут значно відрізняється. Але мені подобається, — вона повернулася до чоловіка, її рука ковзнула піджаком його рукава й зупинилася на шиї. 

— То ти назвеш ім’я? — прошепотів він. 

— Хочеш, щоб я приймала такі доленосні рішення? — Лів спробувала поцілувати його, щоб припинити про це говорити, та Андре не піддався.

— Роберто, — умисно сказала вона, хоча в думках дуже чітко звучало: «Алессіо». — У нього є кохана, а закоханим найбільше потрібен власний дім. 

— А що як і в Алессіо є кохана? 

Тепер уже Лів втратила бажання цілуватися. Вона відпустила шию чоловіка і сухо сказала:

— Тоді хай кидають жеребок.

— Тобі не цікаво, хто вона? — Андре насолоджувався її реакцією. 

Лів цього не розуміла. З одного боку він постійно провокував її Алессіо, з іншого — не виражав жодних ознак ревнощів. Власне, для них і не було підгрунтя. Серйозного принаймні.

— Хто вона? — дружина просто повторила частину його попередньої фрази.

— Сестра тієї відьми, у якої ти купувала зілля для покійного Артура. 

— Стрега? — перепитала Лів. — І як же вони могли познайомитися. 

— Наш вірний захисник їздив у ту крамницю ще раз — хотів придбати собі вампірського снодійного. Якби ж то таке існувало! 

— Натомість надбав кохання? 

— Миттєве, — запевнив Андре, взявши обличчя дружини в свої долоні. — З першого погляду, запаху, дотику. 

— О, — тільки й сказала на це Лів. — Тоді лише жеребок розсудить, кому з наших двох закоханих охоронців жити на віллі. 

— Як скаже моя чарівна дружина, — чоловік несподівано задовольнився такою відповіддю і нарешті торкнувся губами до її напіврозкритих губ. — Та, все ж, ми обоє знаємо, кого більше ти хочеш бачити в домі, де залишилося так багато від нас. 

— Ну чому тоді ми так довго про це говоримо? — Лів уперлася лобом в плече чоловіка. — Ти ж уже все вирішив. Зрештою, вілла — твоя приватна власність.

— Наша подружня, — виправи її Андре. 

— То що, мій підпис теж потрібен буде на документах про продаж? — знову підняла до нього обличчя. — Хочу цілувати тебе ще, а не тягнути далі цю розмову.

1 ... 59 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лівія з роду Воранор, Сафі Байс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"