Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Джи Мін був для мене найкращим другом, найкращою подругою, моєю сім'єю.  Часом мені ставало страшно від того, що в нас усе занадто добре. Я боялася втратити це.  

 Джи Мін став частим гостем у нашому домі. Тітці подобалося те, що він приходив і допомагав управлятися з клієнтами в ресторанчику. 

 Дядько... Я бачила, що йому це не подобається. Після того, як Мін зламав йому руку, дядько трохи угамувався, навіть став менше пити і лаятися з тіткою. З Джи Міном поводився стримано і трохи підлесливо, але в душі, я знала, ненавидів хлопця.   

 Коли дядькові зняли гіпс, він частіше став прикладатися до спиртного. Кілька разів навіть не ночував удома після сварок із тіткою. Тітка плакала і не хотіла зі мною розмовляти. У нашому домі знову запанувала напружена обстановка.  Одного разу навіть дісталося і мені. Я нічого не розповідала Джи Міну. Боялася, що він що-небудь зробить із дядьком і Міну доведеться за це відповідати або сам постраждає.   

 Але мені важко було щось приховати від Джи Міна. Він завжди відчував, якщо я була засмучена, навіть якщо намагалася не показувати цього.   

 Ось і цього дня, він одразу зрозумів, що в мене щось сталося. Я не хотіла розповідати. Що я могла йому розповісти? Що дядько вкотре напився і почав хапати мене за руки? Ні, він не намагався мене вдарити - він занадто наполегливо пропонував випити з ним, незважаючи на те що я ще неповнолітня. Коли, нарешті, змогла вирватися від нього, зачинилася у своїй кімнаті.   

 Після того випадку, коли Джи Мін зламав руку дядькові, на моїх дверях з'явився замок, який Мін сам поставив.  Цього разу замок дуже згодився.  Дядькові надто не сподобалося те, що я пішла. Він намагався зайти до моєї кімнати, кричав, що, якщо я не відчиню, ніколи більше Джи Міна не побачу, він скрутить моєму хлопцю шию або засадить за ґрати. Тітка намагалася свого чоловіка втихомирити, але дядько ще довго кричав, що взагалі вижене мене з дому і все в такому дусі.   

 Вранці мені вдалося втекти до школи, поки дядько не прокинувся, але, коли уроки закінчилися, мені страшенно не хотілося повертатися додому. І Мін зрозумів це. І, власне кажучи, здогадався, що дядько мій знову «намагається навести лад у своєму будинку».  

 Джи Мін не пустив мене додому, покликав до себе. Точніше, як покликав? Привів. 

 Як би мені там добре не було, я розуміла, що доведеться повертатися додому. Але, подумавши, вирішила, що краще не з'являтися вдома якомога довше.    

 Мама Міна приготувала вечерю. Мені було незручно зізнаватися, але готувала вона справді погано. Навіть Мін майже нічого не їв.   

 Після вечері ми намагалися займатися. Намагалися, тому що Мін почав розпитувати про те, що зробив дядько. Мені довелося хоч щось розповісти в кількох словах.  Мін нічого не сказав. Про те, що Джи Мін думав з цього приводу, дізналася, коли він не хотів відпускати мене додому.    

 Допомогли лише слова про те, що, якщо я не повернуся додому, буде тільки гірше. Мін здався. Бачила, як йому це не подобається, але страшно навіть уявити собі, що станеться, якщо дядько дізнається про те, що я не ночувала вдома. 

 Мін проводив мене додому. Було вже досить пізно. Я постаралася відразу ж відправити Міна додому. Їм із дядьком не варто було бачити одне одного.   

 Звичайно ж, моя пізня поява викликала дядьків гнів. Здається, дядько був навіть майже тверезий, але від цього не був більш стриманим. Він гримів мені за те, що я вештаюся не зрозуміло де допізна, що абсолютно його ні в що не ставлю. Я мовчала, чим більше злила його. Зрештою, дядько прикрикнув на мене і вже заніс руку, щоб ударити. Я стиснулася вся, заплющивши очі і відсахнувшись. Але удару не було.   

 Я обережно розплющила очі й побачила Джи Міна, який стискав занесену наді мною руку дядька.   

 У той момент злякалася більше, ніж коли дядько збирався вдарити мене. Злякалася, тому що Мін так раптово з'явився і що він знову може покалічити дядька Де Юна. Я кинулася до Джи Міна і, обхопивши його поперек тулуба, спробувала відтягнути від приголомшеного дядька.  

- Не треба, Міне, прошу тебе, - злякано шепотіла, благаючи його.  

 Мін піддався мені і відпустив руку дядька. Нічого не кажучи, Джи Мін потягнув мене за собою. Я не питала, куди ми йдемо. Прийшла до тями тільки на вулиці. Мін швидко крокував уперед, ведучи мене за собою, міцно тримаючи за руку. Я ледве за ним встигала.   

 Трохи заспокоївшись, змогла зрозуміти, що ця дорога веде до будинку Джи Міна. Звичайно ж, куди ще він міг мене привести?  

 Мама Міна спочатку не зрозуміла, що сталося, чому ми повернулися і в такому стані. Я мало не плакала, Мін здавався злим.   

- Не зараз, мамо, - коротко вимовив Джи Мін і потягнув мене далі у свою кімнату.  

- Вибачте, - промовила я розгублено, винувато озираючись на маму Міна.  

- Сьогодні ночуватимеш тут, - заявив Мін, змусивши мене сісти на ліжко, коли ми зайшли в кімнату.  

 Я було встала, збираючись заперечити, але Мін владно і вимогливо вимовив:  

- Сядь.  

 Я сіла. Не тому, що він сказав, а через те, що не очікувала такого тону.  Хоча, ні. Я сіла назад на ліжко швидко, розуміючи, що саме зараз Міна потрібно послухати.