Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Джи Мін вийшов, але швидко повернувся. У нього в руках був рушник. Він поклав його поруч зі мною. Потім дістав із шафи якісь речі й так само залишив їх поруч зі мною.   

- Усе чисте, - промовив він уже іншим тоном, пом'якшившись. - Де ванна, ти знаєш. Іди, я теж хочу прийняти душ. 

 Я подякувала йому і знехотя попленталася у ванну кімнату. Довго плюхалася там, довго роздивлялася теплий світшот і спортивні штани, які Мін мені дав, а потім одягла їх. 

 Таке дивне, навіть приємне відчуття, коли одягаєш його одяг. У цьому є щось дуже особисте, зворушливе, майже інтимне й романтичне. Це один із проявів його турботи про мене. Це немов ми стаємо ближчими одне до одного, опиняємося чимось, якимось єдиним цілим, наче сім'я. М'яка тканина, що ввібрала енергію Міна і його почуття, торкається тепер мого тіла, ніби він сам торкається до мене. І кофта, і штани завеликі, але від цього почувалася в них ще комфортніше і зручніше. І це, мабуть, має дуже милий вигляд. Ну, в сенсі: я виглядаю мило?  

 Я зітхнула. Від того, що сталося, почала відходити тільки зараз, розуміючи, що справді залишаюся ночувати в будинку Міна. Усе так швидко сталося. Не думала, що мені за це буде, я розуміла, що навряд чи зможу заснути. Мін же поступиться мені своєю кімнатою і своїм ліжком?  

 Вийшовши з ванної, я несміливо, немов уперше, зайшла в спальню Джи Міна. Він був там і чекав мого повернення. Побачивши мене, усміхнувся. Я раптом згадала свої думки про те, що, мабуть, маю милий вигляд у його просторому світшоті та спортивних штанях. Або, принаймні, кумедно. Можливо, саме тому Мін і усміхався.  

- Якщо тобі ще щось потрібно, кажи, - промовив він, линувши мені назустріч.  

- Добре, - кивнула я головою.  

 Мін, захопивши з собою деякі речі, вийшов, залишивши мене саму.  

 Я окинула кімнату поглядом, важко зітхнувши. Навіть не вірилося, що буду тут спати.  Але це відбувається зараз зі мною.   

 Мін повернувся досить швидко.  Він переодягнувся у ванній у легку футболку і спортивні штани.  

- Можеш повісити поки що, - промовив Мін, простягаючи мені вішалку для моєї форми.  

 Я слухняно повісила свою шкільну форму.   

- Лягаймо, - промовив Мін, і я обернулася до нього.   

 Він зняв із ліжка покривало і відкинув убік край ковдри.   

- Спиш під стінкою, - додав, кивнувши головою.  

- Що ти робиш? - запитала, застигнувши на місці.   

 Навіщо запитала? Я й так зрозуміла, що він робить. Лягає спати. Зі мною... 

- Збираюся лягти спати, - незворушно відповів, ніби не розуміючи мого збентеження. - Я спати стоячи не вмію.  

- А я?  

- Спатимеш біля стіни. Умієш стоячи спати? Чи хочеш лягти на підлозі? Там холодно. 

- Ні...   

- Тоді лягай спати.  

- Ми спатимемо на одному ліжку?  

 Ця звістка надто схвилювала мене. Я навіть і не думала про те, що ми спатимемо в одній кімнаті, в одному ліжку, і це до того ж, що його мама вдома і про все дізнається.   

 Поведінка Міна поставила мене в глухий кут. Ну так, ми зустрічаємося... Але його мама в сусідній кімнаті. І я... я не готова...  

- У мене в кімнаті тільки одне ліжко. Джи Йон, ми будемо просто спати. І ми вже спали разом на одному ліжку.  

- Я тоді не знала. Я тоді знепритомніла і прийшла до тями тільки вранці.   

- Щоб зараз лягти спати, ти повинна знепритомніти?  

 Мін так подивився на мене, немов і справді міг що-небудь зробити зі мною, щоб я зомліла. Я негативно замахала головою.   

- А твоя мама...  

- Вона з нами спати не буде.  

- Я не про це.  

- Вона мені довіряє. А ти, схоже, ні. 

 Я опустила погляд. Стало якось навіть соромно за свої думки. Звичайно ж, Мін не мав на увазі нічого такого... Такого, до чого я, виявляється, ще не готова. Але... невже він не може лягти спати десь в іншому місці? Як я буду завтра вранці дивитися в очі його матері? Але гірше, коли він думає, що я йому не довіряю.  

 Я швидко залізла під ковдру, відсунувшись до самої стіни. Ліжко у Джи Міна вужче, ніж моє. Як на ньому взагалі можна спати удвох?   

 Джи Мін вимкнув верхню лампу, залишивши горіти настінний світильник, який давав приглушене м'яке світло.  

 Моє сердечко забилося сильніше, а в шлунку щось тьохнуло, коли Мін ліг поруч і розвернувся до мене обличчям.  

- Тобі зручно? - запитав він.  

 Я мовчки закивала головою.   

 Якийсь час ми лежали мовчки, просто дивлячись один на одного. Мін голосно дихав, хоча ніколи цього за ним не помічала раніше. У тиші кімнати його дихання ясно чулося. Найменший шерех або шурхіт ставали виразними і гучними. Десь цокав настінний годинник, монотонно й рівномірно відраховуючи секунди. Я прислухалася до всіх цих звуків. Чи поворухнув Мін рукою, чи ногою, чи зручніше намагається вмоститися на подушці. Я старалася не ворушитися і майже не дихати. У голову лізли дурні думки. Що, якщо в мене завурчить у шлунку, або я видам якийсь інший звук? Уві сні ми себе не контролюємо. Якщо я почну уві сні «подорожувати» по ліжку? Удома, бувало, прокидалася, лежачи поперек ліжка або «загубивши» ковдру. А якщо Мін почне «подорожувати»? Що, якщо він забуде, що я сплю під боком?