Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

- Чому не заплющуєш очі? - запитав Мін майже пошепки.  

 Його приглушений голос звучав до тремтіння приємно і мелодійно. Він дарував відчуття спокою і затишку. М'яке тепле ліжко, неяскраве світло, відчуття, що ти вдома, і все навколо дихає гармонією і миром. Це мій дім, і я хочу тут бути. Завжди...   

- А ти? - запитала, не відповівши.  

 Щось зашурхотіло, і ковдра кудись повільно поповзла.   

- Хочу побачити, як ти засинаєш, - відповів Мін так само пошепки.  

 Я трохи зігнула ноги в колінах і натрапила на Джи Міна. Завмерла. Ковдра перестала сповзати.   

- М-м, - багатозначно протягнула.  

- Спи. Не думай про те, що буде завтра.   

 Ковдра повернулася назад, слухняна турботливій руці Міна.  

- Я постараюся, - прошепотіла, розуміючи, що не хочу, щоб він прибирав свою руку.  

 Мені хотілося, щоб Мін доторкнувся до мене, але він лише поправив ковдру.  

 Я спробувала заснути. Але щоразу, коли Мін хоч трохи ворушився, відкривала очі. Поступово якась сила притягнула нас одне до одного ближче. Ми лежали зовсім поруч, торкаючись одне одного, і мене це зовсім не бентежило. У цьому не було нічого неправильного чи вульгарного. Я, нарешті, заснула, уткнувшись чолом у його груди.