Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

— Дякую, — сказала я тихо. — Дякую, що залишився і підтримав мене.

— Тобі не потрібно за це дякувати, я — твій чоловік, ти — моя дружина. Ми в цьому разом. Пам’ятаєш, що ми говорили біля вівтаря? В горі і в радості, у здоров’ї і в недузі...

— Я пам’ятаю, — злегка усміхнувшись. — Але це було так… формально. Я навіть не уявляла, як це буде насправді.

Він підняв брови і смиренно подивився на мене.

— Формально, так. Але я сподіваюся, що з часом ти побачиш, як серйозно я ставлюся до наших слів. Можливо, я не завжди можу висловити свої почуття словами, але мої дії, я сподіваюся, говорять самі за себе.

— Але інколи важко повірити, що це все справжнє, — прошепотіла. — Що у тебе мене можуть бути хоча б якісь почуття.

Він взяв мою руку в свою, і я відчула, як його теплий дотик заспокоює мене.

— Це справжнє, — впевнено промовив він. — І я готовий йти з тобою цим шляхом, незалежно від того, які труднощі нас чекають. Я знаю, що інколи я можу бути відстороненим або суворим, але це не змінює того факту, що я хочу бути для тебе найкращим. І я справді хочу, щоб ти була щасливою.

Я подивилася на нього і побачила в його очах щирість. Зараз, у цей момент, усі сумніви і страхи здавалося, розчинялися у його ніжності.

Думаю, прийшов час бути чесними.