Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

— Ну… — Томія зніяковіло опустила очі, намагаючись зрозуміти, як поправдивіше відповісти на це запитання і не наштовхнути магів на запитання ще незручніше. — Ну, я випала і мало не потонула.

— Звідки випала? — здивувався Ленц.

— Думаю, з портала, — пробурчав Льєн. — Не розумію я жінок. То готові зробити будь-яку дурість, аби стати хоч чиєюсь дружиною. То ще більшу, аби не стати. А стрибати в портал, рятуючись від нареченого… ну, є простіші способи самогубства.

Томія шморгнула носом. Про те, що у місцевих порталів чомусь дуже маленька пропускна спроможність, вона вже знала. Латьяла розповіла.

— А далі що було? — зацікавився Шелест, який намагався віддерти від котелка пригорівшу крупу.

— А далі мене знайшла Латьялла і все було добре, поки цьому старому виродку не захотілося закатувати чергову молоду дружину. Я вже навіть подумувала про те, як його прибити, не доводячи справу до того-цього, а потім втекти, але тут прийшли їжаки і дуже мені допомогли. Ось! — Томія знову шморгнула носом і подивилася на хлопців чесно-чесними очима.

— Того-цього? — здивувався Ленц.

— Шлюбна ніч же, — підказав Шелест, і Томія не стала сперечатися, хоча мала на увазі повернення додому, в люблячі обійми батьків.

— Справді, якій нормальній дівчині захочеться того-цього з тим боровом, — філософськи сказав Дамір.

— Зате йому точно хотілося, — підхопив Ленц і пирхнув, дуже схоже на їжака. — А бідолашна дівчина як усвідомила, так і захотіла втекти. А я ще дивувався, звідки в давнину бралися добровільні жертви на жертовник останнього зимового дня. Тут як порадують, що скоро прийдеться робити того-цього з якимсь старостою, то ще й не на те погодяться.

— Ага, вони їх ставили перед вибором — або того-цього, або жертовник. А потім ті, хто вибрав друге, тягли жереб. Жертва ж одна була потрібна, — пробурмотів Шелест. — Отак і скажу местресі Корімі, якщо знову мене про цей ритуал запитає.

— А потім якось не знайшлося дуже страшного мужика, й добровільних жертв не стало. Довелося відмовитися від такого цікавого ритуалу, — підхопив Ленц.

— А якщо ще хтось скаже «того-цього», я ритуал відроджу. Тільки жертвуватиму хлопців, — похмуро сказав Льєн.

Вони цією безглуздою розмовою збили його з думки. І тепер йому здавалося, що він упустив якусь важливу дрібницю. І вона, як та риба, що зірвалася з гачка, повторно ловитися не хотіла. Ще й насмішкувато била по воді хвостом.

— Гаразд, спати. Завтра продовжимо шлях дуже рано.

Студенти побурчали, але особливо сперечатися не стали. Щоправда, одразу не заснули. Полягали на підлозі, поступившись єдиним лежаком Томії, про щось шепотіли і хихикали. Льєну навіть здавалося, що він чує прилипливе «того-цього».

А ось Томії не здавалося. Вона про всяк випадок посилила слух — раптом би недовірливі маги вирішили порадитись, що тепер з нею робити і радитись стали, відійшовши від неї подалі? Томія підслухала б і була до всього готова.

Натомість довелося слухати чоловічі історії, іноді смішні, а іноді такі вульгарні, що в неї почали палати вуха. А заспокоюватись і замовкати хлопці, мабуть, не збиралися. І Томія почала розуміти, чому Льєн пообіцяв відродити ритуал. Вона з великим задоволенням потримала б жертву. Тому що студенти заважали їй спати.

Як тут заснеш, коли поряд розповідають такі цікаві історії, причому з такими подробицями?

Тож цієї ночі Томія не виспалася. І коли вранці Льєн запитав її, що вона має намір робити далі, дівчина відчайдушно позіхнула і мляво відповіла, що вступати до школи магії. Коли вирішить у яку. А поки помандрує разом із ними, може ще щось цікаве дізнається.

Льєн подивився дивно, але розпитувати про цікаве, на щастя, не став.

***