Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

Про мапу, відібрану у розбійників, згадав Ленц.

Компанія саме зупинилася біля непереконливого перехрестя зі стежок. Кінь об'їдав якийсь надзвичайно смачний кущ. Студенти і Томія дружно намагалися прожувати сушене і явно пересолене м'ясо, запиваючи цю справу водою з струмка, що знайшовся за два кроки від перехрестя. А Льєн намагався збагнути, куди їхати далі. На цьому перехресті він бував лише одного разу і тепер не був впевнений, куди повертати.

І тоді Ленц згадав про мапу з магічною стрілкою, що вказує шлях.

А решта студентів чомусь дружно забули, як завдяки цій мапі заходили то в яри, то до жаб, то до комарів, а потім і зовсім до їжаків, що співають.

Шлях мапа вибрати не сильно допомогла, вказавши шлях посередині між двома стежками. Болота на цьому шляху не було. Яри ​​напевно були, але Льєн, котрий так і не згадав куди треба йти, махнув рукою, заявив, що цю перешкоду вони подолають, а коня, у крайньому випадку, він перенесе за допомогою левітації.

Кінь зацікавлено повів вухами. Він, мабуть, був згоден, щоб його несли весь шлях, а може, й до кінця життя. Але його, на жаль, не зрозуміли і потягли в кущі.

***

Ваня, який трохи відстав від компанії, щоб випадково себе не видати, побачивши непереконливе перехрестя, теж замислився.

Їжаків він відпустив, вирішивши, що коли хочуть йти слідом, то нехай ідуть у зручному їм темпі. Вмовити якогось птаха простежити, не здогадався. Втім, він взагалі слабо уявляв, як птахові можна пояснити щось про стеження. З воронами та написом вийшло тільки тому, що Ваня вистроїв птахів одного за одним ще на сміттєзвалищі і наказав летіти в такому ж порядку. А тут дещо складніше.

— І що робити? — спитав хлопець, почуваючи себе казковим Іваном, який задовбав ідіотськими запитаннями і вітер, і місяць, і зірки. — Сірого вовка покликати, чи що?

Ідея була цікава. Але вовків Ваня побоювався. Тому довелося сісти і подумати, заодно пожувавши кінчик травинки і закусивши сухарем.

Думалося Вані погано. Дивитись очима птахів, як чарівник із якоїсь книги, він, на жаль, не міг. Тож і посилати орлів у небо, щоб видивлялись когось на землі, було безглуздо. Та й навряд ці орли водилися у лісі.

Почухавши від розпачу потилицю, і почувши тріск, Ваня зрадів і пішов дивитись, хто його видає. І знайшов родину диких свиней. А ще згадав, що нюх у свиней не гірший собачого, не дарма ж з їхньою допомогою шукають якісь цінні гриби, схожі на зіпсовану картоплю, якщо судити з картинок. Погладивши маму-свиню по загривку і згадавши, що речей дівчини, яка потребувала порятунку, у нього немає, Ваня від розпачу велів шукати найсвіжіші людські сліди. І спочатку ледь не пішов назад за своїми власними.

Довелося знову думати. Потім намагатися подумки відокремити себе від інших людей, а потім, дивуючись, брести слідом за свинячим сімейством через чагарники. І, напевно, Ваня запідозрив би, що його так і не зрозуміли, якби не помітив досить високо обламану гілку. Заважала, мабуть, і її зламали. Тож хтось точно цими кущами блукав.

***

А переслідувані Ванею та дикими свинями люди йшли по мапі, йшли. А потім несподівано взяли та вийшли до будиночка на лісовій галявині. Будинок був старий, вріс у землю, обріс мохом і виглядав не житловим. У нього навіть на даху встигла вирости трава. Але, як відомо, будь-який дах кращий, ніж небо над головою. Особливо, якщо на цьому небі збираються підозрілі хмари.

— Може, тут і заночуємо? — спитала Томія.

До вечора було не так далеко, а інший будинок міг і не зустрітися.

Льєн знизав плечима.

Шелест рішуче хитнув головою і сказав, що піде, подивиться, чи справді будівля порожня і чи варто там ночувати. Інші тільки плечима знизали. Ніхто з них не вірив, що у якомусь лісовому будинку може бути небезпечно.

І казку, що підходила до ситуації, чомусь ніхто не згадав.

Втім, і виходити із сутінку під деревами вони не стали. Чомусь завмерли і чекали, чим закінчиться похід Шелеста до будиночка.

Втім, і того, що двері, які вони навіть не помітили здалеку, візьмуть, відчиниться і звідти вискочить якийсь зарослий бородою тип із сокирою, ніхто не чекав. Тип щось життєрадісно закричав і спробував обігріти Шелеста обухом.

Хлопець ухилився, відскочив, спробував щось пояснити, але тип цілком собі життєрадісно розсміявся, дістав щось із кишені, труснув і Шелест закашлявся, а потім взагалі впав.

Тип із сокирою зареготав ще радісніше, а Льєн лайнувся, плюнув, а потім кинув у ненормального паралізуючий імпульс. І дуже здивувався, коли плетіння згоріло на захисті.

— Того-цього, — розчаровано пробурмотів маг. Не чекаючи, поки тип з сокирою зрозуміє, що сталося і вирішить ще чимось здивувати гостей, схопився за амулет, подарований приятелем, і запакував ненормального в силову сіть. Прямо так, разом із його захистом.

Заряду в амулеті залишалося небагато. Купити новий було неможливо, бо Малак ще навіть до пуття за випробування не взявся і поки що роздавав різної якості зразки друзям та знайомим. Про всяк випадок і з попередженням, що може щось не спрацювати, тому користуватися треба тільки в крайньому випадку. Але Льєну, мабуть, щастило. Працював амулет справно.

А може, якраз не щастило. Тому що крайні випадки його наче переслідували. І захист, що жере чужі плетіння, причому, змінені і покращені, був саме з таких випадків. Звичайно, не факт, що Льєн не міг би його пробити. Але випадково вбити в процесі Шелеста зовсім не хотілося.

***

— Сонний порошок із сичої трави, — легко впізнала Томія гидоту, якою жбурнули в Шелеста.

— А хіба воно так швидко спрацьовує? — здивувався Дамір, у якого тітка з цієї гидоти пила настоянки, лікуючись від безсоння.

— Магії додали, — пояснила Томія і неприязно подивилася на бойового діда. Він був не митий, не стрижений, бородатий і страшний. Один в один герой із казки, про неслухняних дітей.

А ще він був явно божевільний. Його навіть бити та катувати не знадобилося. Сам усе розповів. З обуренням. І зажадав від хлопців тягнути жереб, раз Шелест чимось їм дорогий. Тому що йому треба було напоїти кров'ю мага якийсь чарівний гриб, що дарує небачену силу і здатний урятувати весь світ від незрозумілої напасті. Про напасть дід розповідав із великим задоволенням, але так плутано і з такими подробицями, що чим ця напасть страшна, весь час вислизало від розуміння слухачів.