Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

— Ви нічого не відчуєте. Я вас присплю. Не всіх, тільки того, кого виберете, — палко обіцяв дід. — А потім кров спущу і поллю його. Барван, був ідіотом, і по-ідіотськи здох. Ще й грибочки зовсім зіпсував. Ось як він міг подумати, що поливати слід кров'ю сільських дівчат, будь вони хоч незайманими, хоч відьмами? Ні, тут справжня сила у крові потрібна. А він своїми дівками всі гриби перепсував, я один ледве врятував. Але він не хоче рости. Крові йому треба з магією. І тоді зросте. Діточка моя.

— Як цікаво, — промимрив Ленц, але розв'язати діда відмовився. А потім і зовсім приєднався до пошуків загадкового гриба. І навіть його знайшов, банально провалившись у підвал.

— Що за дурня тут відбувається? — спитав сам у себе Льєн, теж спустившись у підвал і помилувавшись кутом, у якому загадково стирчав із землі великий білий гриб.

На дотик цей гриб виявився давно засохлим та муміфікованим. І чому він не згнив і не розсипався потертю, ні Льєн, ні студенти, ні Томія не зрозуміли.

І в тому, що гриб схожий на бджоловський, Льєн не був впевнений. Їхні гриби менші і світяться. Начебто. А ще мають свою магію, яку неможливо не відчути. А цей гриб був абсолютно порожнім. Втім, частиною грибниці він точно не був. А Томія стверджувала, що зрізані плодові тіла, якщо їх встромити в землю, коріння не пускають.

— Нісенітниця якась, — сказав врешті Льєн, і з ним усі, окрім діда, погодилися. — І що тепер робити?

Він широко махнув рукою, вказавши і на сплячого Шелеста, і на божевільного мага, і на дірку в підвал, не прикриту половиком, що задубів від бруду.

По даху забарабанив дощ, натякаючи, що переночувати все одно тут доведеться. А подумати, що робити можна і вранці. Раптом якась ідея прийде.

***

— Ранок вечора мудріший, — бурмотів неподалік Ваня, ховаючись від дощу під ялиною, разом із родиною свиней.

Гілки у ялинки опускалися аж до землі. Під ними була ціла подушка з голок. А кращого укриття все одно довкола не спостерігалося.