Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

— Я козячий сир терпіти не можу! — тільки й сказав Далс у відповідь на пропозицію Мовчазного.

Мовчазний кивнув і більше про кіз не розмовляв.

І час від часу всі ці роки Далс згадував, як це він примудрився не вийти з себе, коли Мовчазний запитав його щодо кіз; і кожен раз пам'ять давала йому відчуття тихого задоволення, на зразок того, яке виникає, коли відправиш в рот останній шматок відмінної стиглої груші.

А тоді, провівши ще кілька днів в спробах знову «спіймати» відсутнє слово, він засадив Мовчазного за вивчення «Закляття Акастана». І через деякий час вони разом нарешті, правда, після довгих мук, зуміли-таки визначити звучання всіх потрібних слів!

— Ох, це все одно що орати напівсліпим волом! — зітхнув Далс.

І незабаром після цього він вручив Мовчазному посох чарівника, якого зробив сам з гонтійського дуба.

А потім, в який вже раз, правитель порту Гонт спробував переконати Далса спуститися з гір і навести в порту порядок, і Далс замість себе послав туди Мовчазного, який там і залишився.

І ось тепер Далс стояв на порозі свого будинку з трьома свіжими курячими яйцями в руці, а холодний дощ все продовжував падати з небес.

Як довго він простояв? І чому? Він же думав про дерев'яну підлогу, про те, як добре ходити по землі босоніж, про Мовчазного. Чи ні? А може, він ходив по стежці над водоспадом? Ні, в той раз — і це, до речі, було багато років тому, — світило сонце. А зараз іде дощ… Ні, справа була так: він нагодував курей і повернувся на ганок, тримаючи в руках ці три свіженьких яйця; і він відразу згадав той могутній гуркіт грому і те, як його старі кістки і босі ступні відчули якесь незвичайне тремтіння землі, викликане цим гуркотом. Та й чи грім це був?

Ні. Був якийсь гуркіт. Але не грім. У Далса виникло якесь смутно знайоме відчуття, але він ніяк не міг його розпізнати. Таке він вже відчував колись давно… коли? Давно. Задовго до тих днів, про які він тільки що згадував. Коли ж це було? До землетрусу! Так, саме перед землетрусом! Якраз перед тим, як в море впав здоровенний шматок узбережжя поблизу Ессара, і люди загинули під руїнами власних будинків, і величезна хвиля вщент рознесла верфі в порту…

Далс зійшов з ганку на розмоклу землю, щоб ще раз спробувати прочитати послання землі нервовими закінченнями ступнів, але земля, яка перетворилася в бруд, сплутала всі слова, які хотіла йому сказати. Далс поклав яйця на сходинку, сів поруч, вимив ноги водою зі старої миски, що стояла біля ганку, насухо витер їх ганчіркою, що лежала тут же, як слід вичавив ганчірку і повісив її на перила; потім знову обережно поклав яйця в кишеню і повільно зайшов у будинок.

Кинувши гострий погляд на свій посох, що стояв у кутку за дверима, він відніс яйця в комору, швидко з'їв яблуко, бо був голодний, і взяв палицю в руки. Посох був тисовий, нижній кінець оббитий міддю, а ручка блищала, як шовк, відполірована руками за стільки років. Цей посох йому вручив колись сам Неммерль.

— Стій! — звелів він ціпку на мові Творення і випустив його з рук. Посох застиг посеред кімнати, немов його вставили в спеціальне гніздо.

— Веди мене до коріння, — нетерпляче наказав палиці Далс на мові Творення. — До коріння!

І втупився на посох, що стояв посеред сяючої чистотою підлоги. Через деякий час посох злегка ворухнувся або, скоріше, здригнувся.

— Ах он як! — вирвалося у старого чарівника. — Але що ж мені робити?

Посох хитнувся, завмер, і по ньому знову пробігла дрож.

— Ну, досить, дорогий мій, — сказав Далс, ласкаво погладжуючи посох. — Вистачить. Нічого дивного, що я весь час думаю про Мовчазного. Взагалі-то слід було скоріше послати за ним… до нього… Ні. Що там казав великий Ард? Шукай осередок? Ось яке питання потрібно собі задавати! Ось що потрібно робити!.. — І Далс, продовжуючи щось бурмотіти про себе, розправив свій важкий плащ і поставив казан з водою на вогнище, щоб та закипіла, а потім раптом здивувався: що це з ним? Невже він тепер завжди розмовляє з самим собою? Невже він говорив сам з собою уже в ті роки, коли у нього жив Мовчазний? Ні звичайно. Це стало у нього звичкою тільки після відходу Мовчазного, коли йому мимоволі довелося повернутися до колишніх повсякденних турбот, одночасно подумки готуючись до невідомих ще бід і руйнувань.

Він зварив круто чотири яйця — три свіженьких і ще одне з комори — і поклав їх в заплічний мішок, сунувши туди ж чотири яблука і невеликий бурдюк вина, що володів приємним, трохи смолистим смаком (на той випадок, якщо доведеться всю ніч провести під відкритим небом). Потім, кривлячись від болю в суглобах, накинув свій важкий плащ, взяв в руки палицю, велів вогню згаснути і вийшов з дому.

Корову він давно вже не тримав. Але біля пташника зупинився, думаючи, що ж робити з курми. З одного боку, останнім часом в сад частенько навідувалися лисиці, але з іншого — курям доведеться самим шукати корм, якщо він затримається. Що ж, нехай, як і всі інші, самі визначають свою долю. Він трохи прочинив дверцята пташника. Хоча дощ і перетворився вже на якусь туманну мряку, кури, настовбурчившись і з найнещаснішим видом продовжували сидіти під навісом свого будиночка. А Корольок навіть жодного разу не кукурікав сьогодні вранкці.

— Може, хочете що-небудь сказати мені на прощання? — запитав їх Далс.

Його улюблена несучка обтрусилася і кілька разів чітко вимовила своє ім'я: Бакка. Решта продовжували мовчати.

— Ну лади, ви тут обережніше. В повний місяць в сад лисиця заходила, я сам бачив, — попередив курей Далс і пішов геть.

І все думав і збивався на ходу, згадував і згадав все, що міг, про те, що колись давно і тільки один раз розповідав йому його Учитель. Дивна то була історія, настільки дивна, що