Читати книгу - "Магиня серед драконів , Леді Анет"

— Ваші пропуски, — попросив черговий портала.

Мама швидко передала йому два пропуски і потягла мене за руку до арки, але я залишилася стояти на місці.

— Міна? — вимогливо покликала мама. — Ідемо.

Кілька секунд нерішучості пройшло, і я повільно похитала головою.

— Ні, — промовила я.

— Не затримуйте чергу! — одночасно зі мною кинув черговий, кличучи наступних "пасажирів".

— Що? Я не почула, — насупилась мама.

— Я не піду, — сказала голосніше, привертаючи увагу тих, хто стояв у черзі.

Мама швидко окинула поглядом навколо і сердито зціпила губи.

— Міна, не роби сцен. Ти зараз зробиш, як я кажу, — суворо прошипіла матір, але я лише більше утвердилась у думці, що щось не так.

— Я не буду робити, як ти кажеш, — обурилась я, вириваючи свою руку з маминої хватки. — Поясни, що сталося? Я тебе зовсім не впізнаю.

Мамине поводження насторожувало і лякало. Може, вона захворіла або зовсім втратила розум? Остання думка справді вселяла в мене жах.

Мама опустила погляд і зсунула брови, немов щось вираховуючи в голові.

— Шановні, ви проходите? — невдоволено підштовхнув нас портальний черговий.

Мама важко зітхнула, пробурмотіла щось собі під носа, наче "уперта, вся в батька", і неохоче відповіла черговому:

— Ні, ми не проходимо.
Повернувши пропуски, ми відійшли з нею вбік, і я вперила в свою матір допитливий погляд. Вона оглянула вулицю і, кивнувши на вивіску одного з кафе, сказала:

— Поговоримо там.

Ми зайшли всередину маленького закладу і зайняли столик у дальньому кутку. Незважаючи на вихідний день, кафе було майже порожнє. Офіціантка прийняла мамине замовлення і пішла в глиб кухні.

Настала важка тиша. Мама уникала мого погляду і барабанила пальцями по столу, наче намагаючись зібрати думки. Я терпляче чекала, відкинувшись на спинку стільця і скресливши руки на грудях.

— Я думала, що ми запізнюємося? — саркастично зауважила я, натякаючи на затягнуту паузу.

Мама раптом вирівнялася і різко промовила:

— Давно пора сказати тобі правду. Але попереджаю, це буде важко.

— Для тебе? — підняла я брови.

— Для тебе, — зітхнула вона і подивилася на мене якимось дивним співчутливим поглядом.

Я вся напружилася, чекаючи почути найгірше. В голові миттєво закрутилися страшні припущення, починаючи з того, що наша сім’я розорилася, і закінчуючи якоюсь смертельною хворобою.

Мене навіть вивернуло від майбутніх новин.

— Не тягни, — попросила я, морально готуючись до найгіршого з можливих сценаріїв.

— Ти не моя дочка, — раптом заявила… мама?
Між нами на одну секунду настала мертва тиша.

— А хто твоя дочка? — видихнула я перше, що спало на думку, але одразу ж поморщилася. Ну і дурниця! — В сенсі, а я хто?

Мама… кхм, точніше жінка, яка сиділа навпроти, важко зітхнула і м’яко торкнулася моєї руки, що лежала на столі. Мабуть, таким чином вона намагалася мене підтримати, але я відсахнулася назад, як від вогню.

Моя не-мама гірко усміхнулася і забрала свою долоню. Заправивши впале пасмо волосся за вухо, вона склала руки в замок і нахилилася вперед.

— Розумію, що це буде звучати безглуздо, але, будь ласка, постарайся зрозуміти і не сердитися, — попросила жінка.

— І справді безглуздо, — похмуро протягнула я, насторожено спостерігаючи за її діями.

— Якщо коротко, то я твоя тітка.

— Ось як? — недовірливо промовила я. — А якщо не коротко? Чому ти мене обманювала? І де моя мама?

На останній фразі у мене перехопило подих. Адже якщо жінка, яку я все життя вважала своєю рідною матір'ю, не була нею, це могло означати лише одне…

Що моєї справжньої мами вже не було?
 

Я різко заплющила очі, відмовляючись вірити в те, що чую. Звідки я це взяла? Може, вона просто мене покинула? Мати-богиня! Один варіант гірший за інший.

І що ж виходить? Я не тільки втратила батька в дитинстві, але й матері в мене весь цей час теж не було? Здається, я була близька до істерики.

Дихай, Міно!

Так, а батько хоча б був справжнім⁈

Тітка— у мене є тітка⁈ — помітивши мій стан, вона почала швидко говорити:

— Я приховувала від тебе правду, тому що про це попросив твій батько. Він був моїм старшим братом.

В цей момент офіціантка принесла замовлений чай. Як тільки вона розлила гарячий напій по двох чашках і пішла, тітка піднесла одну мені.

— Попий, полегшає.

Це навряд чи. Зробивши кілька ковтків, я хрипло пробурмотіла:

— Чому він про це попросив? А ти точно моя тітка?

— Точно, — слабко усміхнулася вона. — І звуть мене так само. А мій брат… він приховував твоє народження. Ми поїхали з рідних місць і почали нове життя, прикидаючись одруженою парою з маленькою донечкою.

— Чому? — знову повторила я.

— Для твоєї безпеки.

— Мені щось загрожувало? — недовірливо насупила брови я.

Ой, а якщо це якось пов’язано з тим, що печатка підкорення від моєї магії перетворювалася на відмітку істинних? Що зі мною не так?

— Так, і досі загрожує, — тихо відповіла тітка,, насторожено поглянувши на пару відвідувачів кафе. — Тому тобі не можна в академію. Твоє навчання там з самого початку була поганою ідеєю. Але брат наполягав…

— А що з моєю мамою? — перебила я і, зібравши всю сміливість, задала питання, що мучило мене. — Вона жива?

Тітка опустила погляд на свої зчеплені руки і повільно покивала головою.

— Пологи були важкими. Мені шкода.

— Зрозуміло, — розгублено вимовила я, намагаючись зрозуміти, що я насправді відчуваю з цього приводу. Мені терміново потрібно було перевести увагу на щось інше, тому я запитала наступне. — Чому мене потрібно було приховувати?

— Міно, ти знаєш, чому маги і дракони ніколи не вступали в шлюб один з одним? — запитанням на запитання відповіла тітка.

А це тут при чому?