Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Обідати їй довелося самій, але так, можливо, і краще, бо вона лишилася наодинці зі своїми думками. Наскільки Аліса зрозуміла, жінка з видінь — це, найімовірніше, її мати, яка зараз, мабуть, вже мертва. До того ж, вона була чарівницею розуму, що частково пояснювало ці ілюзії. Проте чому вони з’явилися тільки зараз, в Академії? Можливо, її мати колись тут навчалась? Або їх взагалі надсилала інша людина. Ця думка ніяк не давала Алісі спокою. Вона мала реальні шанси знайти фотографії, картини або ж просто згадки про її рідних батьків посеред архівів ГріНМАНС.

Свій пошук Аліса вирішила розпочати з вже знайомої бібліотеки. Але це ближче до вечора, а зараз вона спокійно їла сандвіч, сидячи на своєму ліжку. Спальня — найкраща схованка від чужих очей.

Поки вона їла, її раптом перервав стукіт у двері. Це був Фрідріх, кучер Академії та за сумісництвом поштар. Алісі надійшов лист.

На обгортці адреса отримувача була написана з помилкою, а потім виправлена. За цим вона одразу зрозуміла, що це робота Стенлі:

— Вельмишановна пані Алісо!

Давно я не чув від тебе звісточки, але думаю ти чула про нашу. Альфред все таки закрив цирк, нажаль. Але з іншого боку, коли він продав обладнання, всім робітникам, включно зі мною перепало чимало грошенят. Зараз я на ці гроші відкрив собі не великий прилавок у невеликому містичку герцогства Віндвель Вайндвіль. Продаю усілякі овочі, які скуповую й привожу з тутешньої ферми. Від мене більше не смердить кіньми. Так що якщо знадобиться для якихось ваших зіль купа помідорів, картоплі, моркви або огірків — сміливо звертайся! Щодо Альфреда, наскільки я знаю, вони з Ґретою вирішили піти на пенцію. Набридла їм уся ця метушня, та й грошей у них вистачає. Наостанок, сподіваюсь у тебе все добре, і колись я прочитаю про тебе в новинах, як про видатну чарівницю, що починала свій шлях з невеликого мандрівного цирку.

Старий друг Стенлі

Так, з граматикою в нього досі лишилося чимало проблем, але Алісі все одно було приємно знати, що хоча б хтось у неї вірив. Нехай це навіть колишній конюх з Богом забутого цирку, як вони часто раніше один одного підколювали.

Джон звільнив Алісу від вечірнього тренування, тож весь зайвий час вона витратила в бібліотеці, перебираючи старі фотоальбоми випускників, з надією впізнати хоч на одному знімку обличчя жінки з видіння. Нічого не знайшовши, вона, втомлена й трохи засмучена, повернулася до своєї кімнати. Зайшла до вітальні, поставила лампу на стіл, потерла око кулаком і відчинила двері спальні. Марія лежала на своєму ліжку, втупившись очима в стелю, щось бубонячи та малюючи пальцем у повітрі. На тумбочці, крім звичної лампи й квітки, на ім’я Арчі, стояла відкрита пляшка вина.

— А це ще що таке? — почала Аліса, пройшовши в кімнату. Вона підняла пляшку своєю перев’язаною рукою, щоб прочитати напис, і помітила, що там вже немає третини напою. — І звідки в тебе шістнадцятирічне червоне вино?

— Не питай. Я його вкрала, — весело відповіла Марія. — А якщо серйозно, її десь вкрав Генрі, а я вкрала у нього. — Вона засміялася: — Виходить подвійна крадіжка.

Аліса поставила пляшку на місце та, усівшись на своє ліжко, заходилася роззуватися.

— І який привід крадіжки?

— Дуже гарний. Я порвала з Браяном, шляк би його трафив!

Давно пора було.

— Буває, — кинула Аліса, не знаючи, як правильно відреагувати.

Усмішка Марії розширилася.

— Умгу, буває. От скажи мені, чому, коли я знаходжу схожу на себе людину, вона виявляється лицемірним гівнюком?

Марія потягнулася до пляшки. Аліса її не зупиняла, бо була зайнята зміною одягу на піжаму.

— Можливо, відповідь у запитанні, — раптом втрутився Генрі, зайшовши до кімнати. — Я вже піду до себе. Тепер відповідальність за це нетверезе тіло, яке я знайшов у лісі за бар’єром, лягає на тебе. Бувай, Алісо. Бувай, Маріє, і бувай, моє дорогоцінне вино, яке я так і не спробував.

— До завтра, — попрощалася Аліса, просуваючи голову в сорочку.

Марія просто помахала ручкою, весело всміхаючись. Коли Генрі пішов, Аліса з цікавістю повернулася до подруги:

— А що ти робила за бар’єром?

— Гуляла, — кинула вона, мрійливо розглядаючи стелю. — Я взагалі хотіла з Люсі піти, але вона відмовилась, а Джейн відволікати я не хотіла. Хто ж знав, що та двометрова колючка за мною причепиться. — Марія перевела погляд на неї. — А як у тебе справи? Рука не болить?

Аліса похитала головою, вдягаючи штани, і зітхнула.

— Та ні, нормально. Правда з навчанням буде нелегко.

— Ну, то пригощайся. — Вона подала їй пляшку. — Ти, на відміну від Люсі, вже повнолітня.

— Куди? Мені завтра знову о шостій на тренування, — відказала й потім второпала: — Зачекай, а скільки ж тоді Люсі років?

— Сімнадцять. Вона вступила на рік раніше одразу ж після випуску з ліцею. Через обдарованість чи щось таке. Словом, я сама дізналася це лише сьогодні, коли вона відмовилася від вина.

Сприйнявши інформацію, Аліса нарешті лягла, ліниво поклавши руку на живіт.