Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— Добре, а тепер замовкни, бо мені треба спати.

— Шкода. — Марія перевернулася зі спини набік. — Шкода, що ти вчишся не зі мною! Так би ходили на заняття, як завжди, удвох, вивчали б воду. — Вона помахала пляшкою в повітрі. — А взагалі було б класно обирати собі кафедру, а за нею отримувати силу, яку хочеш. Чому так не можна?

П’яні теревені Марії забавляли Алісу. Вона всміхнулася, перш ніж відповісти:

— Тоді б гвардійці зникли.

Марія нахмурилася.

— Ой не велика втрата, подумаєш? Воно було б того варте. От я би обрала собі силу розуму й змушувала б інших давати мені гроші за мої співи. Або, може, вогонь, щоб створювати чари з власної енергії, а не використовувати вже існуючу воду. — Вона підняла голову. — А ти що б собі взяла?

У цей момент Аліса задумалася: «А чому б не розповісти їй про силу елементала?» Стенлі з цирку знав, Альфред і Ґрета знали, то чому краща подруга не повинна? Тим паче, як показав час, вона людина надійна, та й удвох зберігати таємницю легше. Ну, або ж Алісу просто сильно гепнули по голові під час поєдинку, та це нічого не змінювало. Рішення було прийнято.

— Воду, — зронила Аліса після недовгої тиші.

Вона поклала голову набік й поглянула на рослину на тумбочці, потім на порожню пляшку й на Марію, яка встала з ліжка, марно витираючи ковдру, яку щойно облила спиртним.

— Та ну, — байдуже вела вона. — Вода відстій, і ти її не любиш. Що чесно ти б обрала? Будь-яка відповідь приймається, навіть землерийки.

— Так це чесно! Я мала можливість обирати кафедру, але обрала кляту воду.

— У сенсі? — перепитала Марія, скрививши обличчя, ніби слона у вікні побачила.

— У прямому. — Аліса всміхнулася. — Показати фокус?

Навіщо говорити прямо, якщо можна влаштувати шоу? Вона вже вигадала програму виступу. Марія опустила голову в незакінченому кивку, зосереджуючись на розмові, і відповіла:

— Ще питаєш? Давай!

— Тоді краще сядь.

Коли Марія послухалася, Аліса підвелася з ліжка й, сівши, підсунула до себе горщик з Арчі. Потім вона виставила руку перед рослиною й розчепірила пальці. Коли зробила кілька рухів, із маленького бутону в лічені секунди розквітла пишна блакитна квітка.

Марія витріщила очі. Якийсь час вона спантеличено дивилася на рослину, потім, прищурившись, повільно перевела погляд на пляшку.

— А скільки я випила?

Аліса засміялася.

— Не настільки багато. Кажу ж, фокус! Я ще так можу. — Вона дістала зі свого ящика списаний листок чернетки, розірвала його на маленькі клаптики, поклала на перемотану руку, а іншою за допомогою сили повітря підняла десятки шматочків паперу вгору і, клацнувши пальцями, підпалила їх. Ті вмить згоріли на дрібний попіл.

Марія відхилилася назад, упершись головою в стіну. Вона не вірила своїм очам, вступивши погляд у місце, де мить тому горіли клаптики.

— Оч-ма-ніти! Як ти це робиш?

— Це зветься елементал, — сказала Аліса, відсовуючи назад горщик з квіткою.

— Елементал? — пошепки перепитала Марія. — Живий елементал із титанів у наш час? Це ж сказитися можна, як круто! А звідки в тебе така сила?

Вона стенула плечима. Якби ж сама знала відповідь на це запитання, що мучило її все життя.

— Не знаю навіть. Але не розповідай більше нікому, будь ласка. Не хочу, щоб про мене тут усі патякали.

— Навіть нашим? Це ж несправедливо, — засмутилася Марія.

— Навіть їм. Так буде краще. Безпечніше.

Якусь мить подруга мовчала, а потім спокійно відповіла:

— Добре, не буду. Хоча я б на твоєму місці хизувалася цим перед кожним деревом. Ти ж тут наймогутніша! — Задумавшись, Марія нахилила голову набік і додала: — Зажди. Ти реально могла вибрати будь-яку кафедру, крім ключників, а обрала воду? Мокру й холодну воду? Я справді чогось не розумію в цьому житті.

Від її слів усмішка з обличчя Аліси не зникала.

— Я вже й сама пошкодувала про це. Обрала б я щось інше — не страждала б зараз у гвардії.

— Розумію! Хоча з іншого боку, у нас кращий наставник, ніж той самий Доріан. Точніше, був у нас, бо зараз у тебе красунчик Нейтер. До речі, як він там?

Ось про нього Аліса не хотіла говорити. Та й думати не могла, бо все надто незрозуміло. Вона вмостилася назад у ліжко й промовила:

— Так, все. Я спати.

— Ти не відповіла! — повела далі Марія, злегка вдаривши рукою свою подушку.

Аліса вкрилася та повернулася на інший бік.

— Тут нічого розповідати. На добраніч.

— Ясно все з вами! Добре, спи. І нехай тобі насниться Нейтер, який героїчно рятує тебе з води і робить штучне дихання, — весело відповіла вона й сама вляглася.

Від її слів Аліса стривожено визирнула з-під ковдри.

— Він робив мені штучне дихання?