Читати книгу - "Пікнік біля навислої скелі, Джоан Ліндсей"

Наступного дня не сталося нічого примітного. Поштою надійшла записка від констебля Бамфера про те, що йому нічого повідомити, але один із поліціянтів із Рассел-стрит хотів би поба­читися з місіс Епл’ярд наступного тижня, коли буде зручно. Деякі батьки просили розібратися в одному-двох питаннях шкільної дисципліни за період до пікніка… День був ясний і погожий, і містер Вайтгед попросив вихідний, яким міг би вже давно скористатися — провів він його босоніж за читанням «Новин сільського господарства». Том займався своїми справами, перев’язавши зболену щелепу смугою, відрізаною від фланелевої нижньої спідниці Мінні, а Сара Вейборн переважно збавляла день у ліжку за нака­зом мадемуазель. А в іншому все було як і завжди.

Субота зазвичай минала за побутовими справами. Сту­дент­ки зашивали одяг, писали листи додому — які потім за допомогою спиртової лампи ретельно вичитувала директорка, — грали в крокет чи теніс, якщо була гарна погода, або ж безцільно вешталися по території. Том щосили намагався ввічливо підтримувати розмову з міс Бак біля клумби з жоржинами, але біля порогу з’явилася упряжка містера Гассі, звільнивши його від цього обтяжливого обов’язку. Однак на бричці не було жодних речей — лише підозрілий на вигляд юнак десь того самого віку, що й сам Том, який ніс підозрілу сумку й попросив кучеразупинитися і чекати на нього так, щоб упряжку не було видно з вікон. Хай якою непримітною була зовнішність молодика, Том відразу ж упізнав зарозумілого невдаху-брата міс Ламлі. Це вперше за кілька місяців Реґ Ламлі навідав сестру в Коледжі. «З якого дива він вирішив приїхати саме сьогодні?» — подумала директорка, дивлячись, як він натягає рукавички й розгладжує потерте пальто, перш ніж подзвонити у дзвінок. Місіс Епл’ярд, яка завжди пишалася, хоч і потай, вмінням за три хвилини позбутися небажаного гостя — до того ж за потреби цілком ввічливо, — з першого ж рукостискання визначила, що Реґ із тих людей, які як вчепилися, то не відчепляться. Інакше кажучи, він був дурень і зануда, як і його сестра Дора. Але все ж він прийшов — точніше, принесли його не надто чисту візитку з офіційною адресою в Варраґулі.

— Впустіть містера Ламлі, Еліс, і скажіть йому, що я дуже зайнята.

Спітнілий, бундючний і нерозсудливий Реґ Ламлі працював клерком у магазині в Ґіппсленді й мав Власну Точку Зору з кожнісінької теми — від освіти для жінок до місцевої пожежної бригади. Директорка нетерпляче тарабанила пальцями по столу, міркуючи, про що гість торочитиме сьогодні. І навіщо він приїхав без попередження аж із Варраґула?

— Доброго ранку, містере Ламлі. Варто було написати й попередити, що ви сьогодні приїдете. Я надзвичайно зайнята, як і ваша сестра. Якщо вам заважає капелюх, покладіть його на он той стілець — і парасольку теж.

Реґ, який усю попередню ніч лежав і уявляв, як із виграшної, владної позиції заявляє про свій ультиматум, неохоче сів на стілець, затиснувши парасольку між колінами.

— Зауважу, мем, що сьогодні я не мав наміру приїздити, якби не телеграма від моєї сестри Дори, що її я отримав учора пізно ввечері. Вона мене дуже засмутила.

— Та невже? Дозвольте поцікавитись, чому?

— Бо вона підтвердила мою думку, що Коледж «Епл’ярд» став неналежним місцем роботи для моєї сестри.

— Мене не надто цікавлять особисті думки. Чи є у вас причини для такої заяви?

— Так, я маю кілька причин. Насправді, — він заходився порпатися у засмальцьованих кишенях, — у мене тут є лист, який я підготував на випадок, якщо не застану вас тут. Прочитати?

— Не варто, дякую, — вона подивилася через його плече на годинник. — Ви можете коротко переказати те, що хотіли.

— Почну з того, що про Коледж склалась несприятлива суспільна думка. Як на мене, про нього говорять надто багато після цієї… тобто цих, е-е… прикрих подій біля Навислої скелі.

— Хіба вашу сестру хоч раз згадували в газетах? — відрізала директорка.

— Мою сестру, може, і ні… але ви ж знаєте, як люди говорять. Зараз вже й газети не купиш, щоб там про це не писали. На мою думку, неправильно, щоб така поважана й молода жінка, як Дора, хоч якимось чином була пов’язана зі злочинами чи чимось таким. (Якби на серце юного Ламлі можна було подивитися, наче то був який поет, на ньому було б викарбувано «ПОВАЖНІСТЬ». На думку Реґа, слава рідко була поважною — якщо то не була якась надзвичайно важлива людина, як, наприклад, лорд Кітченер47.)

— Висловлюйтеся обережніше, містере Ламлі. Це не злочини. Можете називати це загадкою. Це не одне й те саме.

— Нехай буде загадка. І мені вона не подобається, місіс Епл’ярд. Як