Читати книгу - "Пікнік біля навислої скелі, Джоан Ліндсей"

— Мої адвокати переконані, що скоро ситуація вирішиться, хай що ви з друзями у себе у Варраґулі думаєте. Вам більше нічого сказати?

— Скажу лише, що Дора мені говорила, що хоче від сьогодні, суботи двадцять першого березня, припинити роботу в Коледжі. На мене на вулиці чекає упряжка, щоб я міг забрати її з собою, відтак я буду вдячний, якщо ви перекажете їй, що прибув брат, тож хай вона спакує необхідні речі — важкий багаж можна переслати пізніше.

Як Ламлі пізніше розповів сестрі в потязі, в ту мить він помітив, як по шиї місіс Епл’ярд із-під коміра-сітки повзуть дивні плями. Очі, на які він до цього не те щоб дивився, вирячилися, немов от-от повискакують із орбіт. Наступної миті жінка втратила самовладання.

«Ох, Доро, шкода, що ти цього не чула! На щастя, ситуація була цілковито в моїх руках, тож я навіть не збирався реагувати».

Безсторонній очевидець міг би додати, що й у самого відвідувача шкіра набула оригінального зеленкуватого кольору, до того ж він цілком помітно тремтів.

— Ваша сестра — дурепа з поросячими очицями, містере Ламлі. Треба було її звільнити ще до Великодня, і ваше втручання не знадобилося б. На щастя, ви полегшили мені роботу. Звісно ж, ви розумієте, що така негідна поведінка є порушенням угоди, тож вона може не розраховувати на платню?

— Не певен. Однак це можна обговорити пізніше. До речі, наскільки я розумію, вона хотіла б мати письмову рекомендацію.

— Навіть не сумніваюся! Хоча якщо в моїй рекомендації буде хоч крихта правди, навряд чи це допоможе їй знайти роботу! — вона так сильно стукнула кулаком по стосу промокального паперу, що він ледь не впав зі столу, а містер Ламлі аж підстрибнув. — Я жінка чесна, містере Ламлі, і якщо ви раптом не знали, я вам повідомлю, що ваша сестра — безграмотна дурепа з жахливим характером, і що швидше вона звідси забереться, то краще, — вона потягнула за мотузку від дзвінка, що лежала біля ліктя, й підвелася з-за столу. — Якщо ваша ласка зачекати в коридорі, одна з покоївок приведе вашу сестру, і можете самі сказати їй, щоб уже починала пакувати речі. Якщо не баритися, вона ще встигне на Мельбурнський експрес.

— Але ж, місіс Епл’ярд, я наполягаю, щоб ви мене вислухали! Хіба ви не хочете знати, що я про все це думаю? Я хочу сказати, що чимало людей…

Двері кабінету раптом зачинилися в нього перед носом. Розлючений Реґ Ламлі без капелюха стояв у коридорі. Попри біль від невисловленої промови й підмочену самооцінку, йому довелося нидіти на стільці з червоного дерева з високою спинкою за міркуваннями, як забрати з кабінету капелюха і не зганьбитися.

За годину Дора Ламлі успішно зібрала свої нехитрі пожитки — трохи одягу, а ще японське віяло, записник із днями наро­дження та гранатовий перстень матері — у плетений кошик, кілька сумок і паперові згортки та вже сиділа поруч із братом у бричці містера Гассі. Цілком очевидно, що упряжка виїжджала з Коледжу під пильним наглядом численних невидимих очей. Допитливість має особливі прояви — до слів додаються підведені брови, кивки, похитування голови чи знизування плечима. Увечері в суботу двадцять першого березня допитливість у Коледжі «Епл’ярд» сягнула точки кипіння. Чутливе вухо вловило б, що, попри суворі правила мовчання, на сходах і сходових майданчиках стояло дзижчання, немов там юрмилися хрущі — безмовне гудіння збуреної й непогамованої жіночої цікавості. Відколи студентки побачили, як міс Ламлі в супроводі брата виїжджає з Коледжу з дивним набором квапливо спакованих речей на передньому сидінні, закладом поповзли найнеймовірніші пересуди. Чи справді молодша гувернантка назавжди покинула Коледж? Якщо так — до чого такий поспіх? Загалом усі погодилися, що міс Ламлі навряд не скористалася б нагодою влаштувати з прощання цілу виставу. Покоївку благали повторити, що сказав брат міс Ламлі після приїзду, скільки йому довелося сидіти в коридорі та що сказала сама міс Ламлі, коли почула від Еліс, що приїхав її брат на бричці. Все це було дуже загадково, та при цьому також додало веселощів у загалом безбарвний день: Дору Ламлі з її нестерпним братом давно вважали хіба мішенню для жартів.

Жодного зацікавлення у від’їзді міс Ламлі не виказала хіба Са­ра Вейборн, яка цілісінький день вешталася по території з книж­кою. Занепокоєна виглядом дитини — та була геть бліда, — мадемуазель вирішила «взяти бика за роги» й попросити місіс Еп­л’ярд викликати лікаря Маккензі. Відколи стався інцидент у спортзалі, Діана відчула в собі дивну нову силу. Вона більше не боялася гнівумісіс Епл’ярд: він видавався мізерним порівняно зі знеособленим гнівом Небес.

До середи — початку великодніх канікул — лишалося всього п’ять днів. Після цього Коледж «Епл’ярд» залишиться в пам’яті хіба що мов поганий сон, а вона лежатиме в обіймах свого Луї. Розамунд поглянула на неї з іншого боку столу, помітила раптову усмішку над тарілкою ірландського рагу та здогадалася, про що думає гувернантка. Життя у Коледжі без завжди приємної присутності мадемуазель буде нестерпним. Вона подумала: «Навіщо мені бути тут, серед цих дурних дітей?» — і вирішила на Великдень попросити батьків дозволити їй більше не повертатися в Коледж.

Лікар Маккензі потрібен був не лише Сарі Вейборн, а й самій місіс Епл’ярд. За останні