Читати книгу - "Пікнік біля навислої скелі, Джоан Ліндсей"

кілька тижнів вона помітно схудла, і пишні шовкові спідниці висіли на колись масивних стегнах. Зів’ялі щоки часом були бліді та запалі, часом — приглушеного червоного кольору й розпухлі, як прошепотіла Бланш до Ідіт, «мов риба, що надто довго пролежала на сонці». Дівчата хихотіли в затінку статуї Афродіти, спостерігаючи, як директорка повільно підіймається по сходах. Не дійшовши до першого майданчика, місіс Епл’ярд помітила Мінні, яка йшла з кухні з тацею, оздобленою мереживом із розставленою на ній японською порцеляною. Вона холодно запитала:

— У нас тут що, є хтось неповносправний?

На відміну від куховарки й Еліс, Мінні ніколи не боялася директорки.

— Це вечеря для міс Сари, мем — мадемуазель попросила приготувати їй щось, бо в дівчат немає в суботу домашніх зав­дань, а дитина погано почувається.

Дівчина саме дійшла до дверей кімнати Сари, коли місіс Епл’ярд, яка вирішила рано піти спати до великої спальні над кабінетом, озвалася до неї.

— Скажіть, будь ласка, міс Сарі, щоб не гасила світло, поки зі мною не поговорить.

Сара сиділа в ліжку у ледь видному світлі лампи. Її важке волосся було розпущене й вільно спадало на вузькі плечі. Гарячковий рум’янець і блискучі темні очі роблять її майже гарною, подумала Мінні.

— Дивіться, міс, я принесла вам варене яйце на прохання мадемуазель. А желе й вершки я для вас приберегла з таці мадам.

З-під ковдри вигулькнула тонка рука.

— Заберіть. Я не їстиму.

— Міс Саро, ну що це за дитячі витівки! А вам вже тринадцять, чи не так?

— Не знаю. Навіть мій опікун точно не знає. Часом мені здає­ться, що мені вже сотні років.

— Коли ви закінчите школу і за вами впадатимуть усі хлопці, ви так не думатимете, міс — вам тільки треба трохи повеселитися.

— Повеселитися! — повторила дитина. — Повеселитися! Підійдіть. Підійдіть до ліжка, і я розкажу вам те, чого не знає ніхто в Коледжі, окрім Міранди, а вона пообіцяла, що нікому не розкаже. Мінні! Я виросла в сиротинці. Повеселитися… Мені це часом сниться навіть зараз, і я після цього не можу заснути. Якось я сказала їм, що, певно, було б весело стати вершницею в цирку в смугастому костюмі, верхи на гарному білому коні. Завідувачка злякалася, що я втечу, й поголила мені голову. Я вкусила її за руку.

— Ну-ну, міс, не плачте, — добросердій Мінні стало страшенно прикро. — Сонечко, я залишу тацю ось тут на раковині, якщо ви раптом передумаєте. Боже правий, я й забула! Мадам сказала, щоб ви не вимикали світло, перш ніж вона до вас зайде. Може, ви все ж скуштуєте трошки желе?

— Нізащо! Навіть якби я вмирала з голоду! — вона відвернулася до стіни.

У купе другого класу на Мельбурнському потязі Реґ і Дора Ламлі невпинно теревенили — поки за вікнами в сутінках пролітали невеличкі станції, сестра час від часу витирала сльози люті й приказувала: «Який жах! Та не може бути! Оце так! Та як вона сміє?». Її брат вже планував, як вибити з директорки зарплатню за весь семестр — на думку Реґа, це було невідкладно.

— Доро, звідки нам знати, раптом стара скоро збанкрутує — якщо ще не збанкрутувала.

Коли потяг під’їхав до станції Спенсер-стрит, вони вже вирішили, що Дора поїде з братом до Варраґула й займатиметься хатніми справами в напіврозваленій хатинці старої тітки.

— На мою думку, Доро, могло б бути значно гірше. Тітка Лідія не житиме вічно.

На цій натхненній ноті вони вийшли з потяга й сіли на трамвай до поважного невеличкого готелю на поважній міській вулиці. Дора не могла надивуватись своєму впевненому, вправному братові, який навіть заздалегідь забронював два дешеві одно­місні номери в задньому крилі готелю. Вони саме встигли на пізню вечерю і, поївши холодної баранини з чаєм, брат із сестрою розійшлися по кімнатах спати. Близько третьої ночі каганець, який поставили занадто близько до завіси на дерев’яних сходах, впав на підлогу. Полум’я поповзло по вицвілих шпалерах і заплямованих картинах. З віконця на сходах на вулицю виривалися ніким не помічені клуби диму. За кілька хвилин усе заднє крило готелю перетворилося на тріскуче полум’яне пекло.

Peninsular and Oriental Steam Navigation Company (Півострівна і східна компанія парової навігації) — колишня британська транспортна компанія, що працювала з початку ХІХ століття.

Британський військовий діяч. У рік, коли відбуваються події в книзі, був головнокомандувачем в англо-бурській війні.

14

Хоча останні миті Реґа Ламлі були цілком поважними, від них поширилося таке трагічне полум’я поголосу, що після смерті молодик, мов фенікс, майже піднявся зі згорілого готелю. З нагоди похорону брата й сестри Ламлі Варраґульський магазин, де той без