Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Шовковий шнурок 📚 - Українською

Читати книгу - "Шовковий шнурок"

270
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шовковий шнурок" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 67
Перейти на сторінку:
часу не повісив, підтримує тебе! — І паша презирливо глянув на зігнуту спину Многогрішного, що боязливо визирав із-за спини Азем-аги. — Та й сам ти не висихаєш від горілки! Дудлиш, мов у жлукто, а потім цілими днями п'яним квачем лежиш на тахті…

— Але ж мій благодійнику…

— Мовчи! Була б моя воля — я давно повісив би вас обох, як смердючих псів!

— Щоб набрати військо, потрібні гроші, — не здавався Юрась, — а той мерзенний зрадник і злодюга Кара-Мустафа все в мене украв… Пустив жебраком по світу! В останній раз я прошу видати мені на військові потреби із державної казни п'ятдесят тисяч курушів…

— Що?! — опецькуватий Галіль-паша аж підстрибнув від обурення. — Ти чуєш, Азем-ага? П'ятдесят тисячі Не тисячу, не п'ять, а п'ятдесят тисячі Щоб завтра він гарненько проциндрив їх у шинку! Нема дурних! В останній раз я дам тобі дві тисячі курушів, але з умовою — набереш хоча б двісті козаків! Зробиш це — одержиш більше. Не зробиш — я влаштую і тобі, і твоєму хитрунові Многогрішному таке табандрю, таку бастонаду, що — клянусь Всевишнім! — пам'ятатимеш мене до самої смерті! А тепер — геть з-перед моїх очей!

— Дякую, ефенді, — вклонився Юрась знічено. — Сьогодні ж хорунжий Многогрішний поїде в Немирів на переговори з тамтешніми козаками…

2

На майдані, посеред Викітки, зібралась уся немирівська сотня. Козаки хотіли знати, чого приїхали зі Львова пани Порадовський та Монтковський. Про що вони трактують з полковниками Андрієм Абазином та Семеном Палієм, що прибув із Фастова.

— Може, привезли решту грошей, яку не виплатили за віденський похід? — міркував один.

— Авжеж, тримай кишеню ширше! — сумнівався другий. — Що з воза впало, те, пиши, пропало! Козаки хвилювалися.

— Нічого їм сидіти за глухими стінами! Хай виходять сюди! На люди!

— Хай комісари гетьмана Яблоноаського прямо скажуть усім, чому не виплатили винагороди сім'ям тих, що загинули в поході або померли від хвороб!

Серед козаків шниряв Свирид Многогрішний. Більше слухав, мотаючи кожне козацьке слово на вуса, а то й сам подавав голос:

— Правду люди кажуть! Хай полковники виведуть комісарів надвір та тут і домовляються… Нічого за нашими спинами! Як гинути в поході — то нам, а як одержувати гроші — то вони попереду!

Його згріб за карк Метелиця, що супроводив Палія.

— Щось я тебе в поході не бачив, братику! А до наших полковників тобі — зась! Бреши, та знай міру! А то й по писку заїду! — І старий козарлюга підніс до самого носа Многогрішного свого величезного кулака.

Викрики юрби посилились. На ганок вийшов Абазин.

— Що за шум, браття? З усіх боків загули:

— Виходьте трактувати на майдан!

— На люди! На люди!

Абазин усміхнувся. Був він високий, горбоносий і чорнобровий. І гарячий та скорий на руку. Це всі знали. Однак усміх у нього завжди означав добрий настрій. За ним ніколи не приховувались підступність і злість.

Тому загули дружніше.

— Давай, Андрію, комісарів сюди! — гукнули старші.

— Виводь їх, полковнику, на світ божий! — підтримали молодші.

— Згода, браття! Ми з батьком Семеном теж так думаємо, — відповів Абазин і зник у дверях.

Через хвилину на ганок вийшли всі четверо: попереду — комісари, позаду — полковники.

Над натовпом прокотився глухий гомін.

— З чим приїхали, пани комісари?

— Скажіть, а ми послухаємо!

Порадовський і Монтковський переглянулися. Видно, їх збентежило глухе незадоволення натовпу. Наперед виступив Порадовський.

— Панове! Ви хочете знати, чого ми до вас приїхали і про що трактували з вашими полковниками? Скажу… Гетьман і воєвода руський Станіслав Яблоновський за дорученням короля прислав нас сюди, щоб набрати охочих для нового походу на турків… Вивідачі доносять, що султан не змирився з поразкою і готує новий напад на союзників. Не виключено, що цього літа він нападе на Річ Посполиту…

— То й захищайтеся самі!

— Не підемо! Не підемо!

— Раз обманули, вдруге не віримо!

— Панове, панове… — намагався перекричати натовп Порадовський.

Його не хотіли слухати.

— Гроші віддайте вдовам і сиротам тих, хто загинув під Віднем і пзд Парканами!

— Всім віддайте! Бо ми ж поділились своїми частками з сім'ями загиблих! Отже, ви ошукали і живих і мертвих!

Порадовський почервонів. Монтковський зблід і відступив назад ніби ладнався шуснути при найменшій небезпеці в хату.

Наперед виступив Семен Палій. Став поряд з Порадовським. Підняв руку. Гомін над майданом улігся.

— Братове! Я згоден з вами! — гукнув він. — Полковник Абазин теж… Ми цілу годину доводили панам комісарам, що вони повинні спочатку виконати колишні обіцянки, а тільки тоді запрошувати нас до нового походу.

— Правильно! Правильно!

— Землю нашу ми захищаємо не за плату, а тому, що любимо її і хочемо, щоб вона завжди була вільною і годувала нас і наших дітейі Але коли воїн іде в найманий похід, він повинен мати зброю і коня, повинен бути упевнений, що його жінка й діти матимуть що їсти… А для цього козакові треба заплатити! А як повелися пани комісари? Обіцяли одно, зробили друге… Прислали заледве половину того, що обіцяли!

— Державна казна спорожніла — нізвідки взяти, — видавив із себе Порадовський. — А те, що прислав папа римський, ми до шеляга віддали вам! Більше платити у нас нічим…

— Дешево ж цінуєте ви нашу кров, панове! Обманули нас як хотіли, а тепер маєте нахабство знову звертатися по допомогу! Не вийде! — Палій розгнівався. Голос його тремтів.

Порадовський почервонів ще дужче.

— Це не я обманював вас, панове! Не я! Як бога кохам! їдьте до тих осіб, що над нами… Просіть їх…

— Просити? — Палія пересмикнуло. — Скільки ми крові пролили, та ще й просити? Не поїдемо ми жебрати! А тебе, пане Порадовський, просимо передати нашу дяку вельможному панству за облуду й брехню! — З цими словами Палій несподівано ударив комісара долонею по щоці. — Не тебе я б'ю, а їх! Щоб знав це! А в тебе за цей удар прошу вибачення…

Порадовський у першу мить розгубився. Потім рукою потягнувся до шаблі. Та до нього кинувся Монтковський, притримав.

— На бога, пане! Посічуть на капустуї Та й справедливо обвинувачують вони нас… Ніде правди діти, в мене очі лізуть на лоба від цих обвинувачень!

Порадовський люто блиснув на Палія очима.

— Ну, я тобі не забуду цього, полковнику! Скільки житиму, не забуду! — Він збіг з ганку і пішов прямо на козаків.

Козаки розступилися, даючи йому прохід. Монтковський пішов слідом за ним. Коли комісари вийшли з Викітки, Абазин тихо сказав Палієві:

— Не варто було так робити, Семене!

Однак козаки, що стояли поблизу й почули, загули:

— Правильно! Правильно!

— Не

1 ... 58 59 60 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шовковий шнурок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шовковий шнурок"