Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На скрижалях історії 📚 - Українською

Читати книгу - "На скрижалях історії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На скрижалях історії" автора Олександр Васильович Вітров. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 142
Перейти на сторінку:
старшинські школи як основу регулярної армії. У зв'язку з подіями на фронті школа змінювала свою дислокацію й урешті 6 липня 1919 року прибула до Смотрича. За наказом С. Петлюри з усіх частин української Директорії, розміщених навкруги Кам'янця, відібрали грамотних, з освітою за чотири класи, національно свідомих молодих козаків і командирували до цієї школи. Відразу прибуло сорок юнаків, а потім ще чоловік вісімдесят. Івана Харченка зарахували до 4-ї пішої сотні сотника Зубка-Мокієвського, яка вважалася зразковою.

Край Смотрича з західного боку стоїть будинок без вікон і даху, тут охоронна застава, а навкруги степ і полукіпки пшениці. Від містечка на захід шосейна дорога, рівна, як стріла. Ось її вони й пильнують.

Річка Смотрич пролягає між скелястими берегами. Правий берег високий, скелястий, а на самому високому шпилі замок графів Лопухіних. Живе в ньому стара графська служниця з малолітньою онукою. Графи втекли за кордон, залишивши майно. Ніхто з жителів Смотрича туди не ходить, бояться привида, особливо нічної пори.

Розквартирували козаків у Смотричі неподалік замку. Є змога добратися до нього й через неглибоку річку, по її руслу багато камінців. По них можна перетоптатися потойбіч до самого замку. Квартира Івана поруч з оселею місцевого священика. З ним ще не стикався, зате познайомився з його дочкою Марусею, бо та кожного дня буває в його господині, обмінюються місцевими новинами. Як почула дівчина, що привид блукає по замку, їй страшенно закортіло його побачити. З батьком вона часто сперечається, бо той вірить у всяку «нечисту силу», яку народна фантазія створювала протягом віків.

Одного погожого вечора Іван намірився відвідати замок. Дівчина від нього не відстає. Сіли під яблунею так, щоб видно було парадний вхід і високі східці перед ним. Світить ясний місяць на небі, спадає тінь густої яблуні. Сидять тихо. Чекати довелося не довго. З боку річки в місячному сяйві з'явилась якась біла фігура. Маруся міцно вчепилася в рукав Івана, а той ухопився за кобуру пістоля. Коли біла фігура наблизилася до східців парадного входу, він прошепотів дівчині:

— Посидь тут. — А сам тихесенько за спиною цього марища крадькома скрадається назирці. На верхніх сходах, коли «привид» почав відмикати двері, Іван усією п'ятірнею вхопив його за плечі, зібгав у кулак білу накидку, а в думках промайнуло: «Ось гляне на мене якась чортяча голова». Та не сталося такого, навпаки — на нього глянуло скоса вусате обличчя його господаря.

— Це ви? — здивувався вусатий дядько.

— Так, це я.

— А що це вас занесло сюди вночі? Лякати людей заманулося?

— У замку багато є матеріалу, що мені, чоботареві, годиться для ремесла...

Іван гукнув Марусю:

— Не злякаєшся, як познайомлю тебе з цим привидом?

Вусатий дядько й дівчина зиркнули одне на одного й розреготалися. Вона до нього крізь сміх:

— Добрий вечір, дядьку Максиме! Цю ніч баба Софія спатиме спокійно? А вона мені жалілася, що хтось щоночі топчеться, порається, стукає в графських покоях.

Дядько зібгав свою білу накидку й вони гуртом почимчикували додому.

II

У Смотричі школа теж перебуває тимчасово й має переїхати на стале мешкання до Кам'янця-Подільського, а поки що тут для юнаків два євреї-кравці невтомно шиють нову уніформу. До неї входить френч із відкотним коміром, на якому сині петлиці з білим кантом, та галіфе й кашкетки англійського зразка з синьою околичкою.

Рано-вранці сотні виходять у поле на муштру й гімнастичні вправи, що складаються переважно з стрибків у довжину та через «коня».

Марширування неодмінно супроводжується співом якоїсь похідної пісні. Співають усі, незважаючи на наявність слуху чи голосу.

У центрі Смотрича є великий майдан. Тут козаків муштрують. Щодня ввечері юнаки шикуються на ньому для перевірки й молитви.

Лунає команда:

— Струнко! На молитву шапки геть!

І молоді голоси злагоджено співають «Отче наш», національний гімн «Ще не вмерла Україна», і, урешті, Шевченків «Заповіт». Такого довготривалого співу під час церемонії вечірньої перевірки, мабуть, не має в жодній військовій школі світу. Звідси щоденно висилають заставу на кордон, попарно йде дозор у степ. А там, як на кордоні, не зівай.

У кінці липня школу перевели до Кам'янця-Подільського. Розмістили в приміщенні колишньої духовної хлопчачої семінарії. У просторих кімнатах немає жодного ліжка, столика, чи стільця. Сплять на голій підлозі, харчуються з польової кухні, інколи навіть без хліба. Їдять суп з ячмінною крупою та й того дають, аби щоб чергу відбути.

У липні-серпні прийняли на молодший курс юнаків-випускників місцевих подільських гімназій і семінарій, а також молодих вояків, що мають закінчену середню освіту. А у вересні з табору Ланцут, що в Польщі, прибули колишні юнаки інженерної, гарматної та Чугуївської шкіл, 16 травня 1919 року полонені поляками в Луцьку. Уже в середині вересня в школі навчається близько 800 юнаків, яких поділили на 4 піші, 2 кінні, 1 кулеметну сотні й гарматний та інженерний відділи. Начальником школи пан П. А. Вержбицький, уже є й чотові сотні, які, проходячи повз начальника, на його вітання чеканять: «Слава Україні!».

8 серпня Житомирську юнацьку школу перейменували на Спільну військову школу (СВШ). Під її прапором (прапор полку ім. П. Дорошенка розформованої ще гетьманом П. П. Скоропадським 1-ї Української — Синьожупанної дивізії) відбулася урочиста присяга юнаків на вірність Українській Народній Республіці.

Галицькі професори та старшини виховують юнаків у суто націоналістичному дусі. Коли ті строєм проходять по місту, українська інтелігенція гукає їм услід: «Слава!». І юнацькі стрункі, наче вилиті з міді, ряди обсипають квітами. А Зубок-Мокієвський, як тільки вгледить панянок, зараз

1 ... 58 59 60 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На скрижалях історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На скрижалях історії"