Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Земля Георгія 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Георгія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Георгія" автора Антон Віталійович Санченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 114
Перейти на сторінку:
там рація! Саме в Єгора в бухгалтерії я вперше в житті побачив персональний комп’ютер, пісі. Не в київських фірмачів, не в столичному НДІ — у феодосійських гаражах. Спочатку неабияк злякався нової техніки, а потім, заохочуваний Єгором, пересилив свій страх, усе ж радист, друкувати вмію, яких тільки клавіатур механічних вже не бачив на телеграфних апаратах. Цей набирає тихенько, приємно. Але як же скавчить і скрипить, коли вже друкує! За кілька годин засвоїв, де шукати апостроф. І решту часу, ледь не цілу добу, програв у якусь комп’ютерну гру. Чи в пасьянс, чи в кульки. Який там був мегахіт бухгалтерії всіх часів і народів? А, згадав — «Залізничний магнат»! Ну так, все ті ж транспортні задачі. Що ж мене ще могло так захопити? Сходив на берег, одним словом. Навіть пива попити не встиг. Спасибі Стіву Возняку й Сіду Мейєру. Який же це рік був? Який апарат? На них ще писали тоді «айбіем-пісі-сумісний», з ч/б монітором, під флоппі-диск ще. Не знаєте, що таке флоппі-диск? Гугліть, словами це не описати, як неможливо пояснити слово «гранчак».

— А мені без цієї шайтан-друкарки ніяк. Компенсує мій склероз. Мені вже пів-Батумі винне. Попросять такі: «Слушай, клянусь, дєньги отдам, когда продам мандарін в Крівом Рогє. Вот, возьмі часи в залог, очєнь ценний!» — і в мене вже скриня годинників, перснів-печаток, цепур і навіть весільних обручок. Хоч би хто повернувся викупити. Хоч би раз. Користувалися тим, що я добрий, а їх багато і всі чорняві. Навіть по кілька разів потім їздили в мене ж, спробуй ще пригадай, як хто виглядав, у кого яка була кепка. А з’явився комп’ютер — інша річ. Вони ж усі мають бути вписаними в суднову роль на кордоні, готують паспорти, а я їх підступно заношу в файлик. Вношу, а розумна машинка — такий вже є! Торчить тобі тищу! Знаєш, такі боржники спливли. Бачиш «Вольво» під офісом? Засоромився один, дуже багато вже заборгував, розрахувався одразу машиною. Гнав аж з Білорусі, тому не дивуйся номерам. А ти кажеш, марно гроші на оргтехніку витрачаю. Та не смійся, ще годна машинка. Оцинкований кузов, сам перевіряв, не повірив. От вміють же шведи. Зносу нема.

Грузинів щодня крутилось довкола офісу і на тій галереї таки багато. Кружляли довкола тих гаражів, як бджоли довкола вулика. Укладали якісь документи, якісь списки, ксерили щось тут же в секретарки. Оформляли машини, які везли на палубі. Виглядали з балкона, коли вже прийде та «Оса», когось зустрічали. Навіть готували якісь тормозки на Батумі, як з провідником залізниці. Щось одне одному розповідали і реготали, і ґелґотали, тож секретарка, яка їх шикувала всіх, як старшина новобранців (сувора була мамзель, щойно з дитсадка!) — щоб щось оголосити, відкривала двері своєї кімнати й кричала за звичкою:

— Усі закрили ротики!

Нормальний такий движ. Атож. Живе місце. Всі при ділі. А судна в морі. Феодосія — Батумі. Батумі — Феодосія. Як фунікулер на Поштовій. А в нас досі, як ми не билися, виходив лише один круговий рейс на місяць, Одеса — Батумі — Одеса — завелике плече. А тут ще Накладний зі своїм економно-валютним ходом. Гарний рейс у таких капітанів той, коли один оберт гвинта дорівнює одному долару. Таких люблять матроси й механіки та навіть радисти. Але ж я був уже й не начальником рації, я був фірмачем, суперкарго, і той долар насправді був мій на тридцять три центи, ми втрьох його вклали, порівну, а не міністр морського флоту в Москві, як звик наш капітан. Більше того, зайвого долара в нас не було. Тільки те, що відіб’єш і заробиш у Чорному морі.

— Чому ставлять у військову гавань? Там причальний збір менше. Я їздив, домовлявся якраз перед рейсом.

— Подати швартови, йоханий бабай. Заводьте шпринг. Підберіть повздовжній носовий. Добре. Так стояти будемо. Готуйте лебідку.

Здрастуй, Боже Місто. Знову ми. Знову в оксамитових кльошах.

* * *

Здивованим я не був. Я чекав на цю розмову одразу після вигрузки. Але саме на розмову, а не загальносуднових зборів. Забув, з ким маю справу. Розслабив булки, хряпнувши своїх сто грамів у кают-компанії. Бачив, що Накладний просто запахався. Я навіть вигрузку кілька разів хотів перервати, начебто перекур, але він запсихував ще більше. Безпардонне сученя, я навіть намагався повторити Єгорів фінт вухами і завербувати Накладному на заміну матроса строкової служби. Був посланий привселюдно: Накладний вперто достояв на своєму місці в ящикошвиргальному ланцюжку до самого кінця вигрузки, хоча йому було непереливки, він усіх гальмував, і це бачили всі молоді нарвані головорізи з команди, які теж упахалися «мамо, не сумуй», яких би гераклів ми там з себе не вдавали. Сімдесят тонн — то сімдесят тонн. По десять, виходило, тонн на брата. Тільки коли по колу пустили другу пляшку горілки, забиті біцепси-тріцепси й м’язи спини з болем почали відходити й відчуватися. Що характерно, Накладний навіть забув про антиалкогольні положення Статуту. Друга вигрузка за тиждень. Не до Статуту торгового флоту. За статутом вантажать електрокари й підйомні крани.

Назрівав конфлікт нарваної самовпевненої молодості з хитро вжученою, але гордою старістю. Молодість ту ще життя як слід не било, а тільки примірялося, але вона себе вважала з біса професійною й бувалою. А старість все ніяк не могла зрозуміти, що весь її хвалений досвід уже нікому не потрібний — світ незворотно змінився. Але живописати той конфлікт й нагнітати пристрасті, щоб потішити читача, мені щось геть не хочеться. Хоча пристрасті вирували й кипіли, як гейзер в ісландських снігах. Усе просто — мені вже стільки років, як тоді було Накладному, і я теж щось поки не записую себе в старигани. Життя нас уже давно розсудило. Я досі на боці молодості, хай вже і не своєї. Хоча, Боже, збав мене від того мандаринового бодібілдингу в такому віці, досить щорічного свята закопування-викопування картоплі в тещі. Накладний був ще ліберал. Я цих молодих бородатих вискочнів у піжонських пасках штангістів (щоб пупи не порозв’язувалися) просто постріляв би з капітанської ракетниці, щоб не мучитись.

1 ... 58 59 60 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Георгія"