Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тенета зради 📚 - Українською

Читати книгу - "Тенета зради"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тенета зради" автора Джорджо Щербаненко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61
Перейти на сторінку:
— ця жінка все ще була незаміжня, синьйорина — повезли її до Чертоза ді Павіа і вона побачила намогильні статуї Беатріче д'Есте і Людовіка Мавра; Сюзанна ніколи не чула про них, хоча й читала дещо з історії італійського мистецтва; зненацька вони постали перед нею у всій своїй невмирущій красі й урочистій величі, їй захотілося стати навколішки перед людиною, яка їх створила, вона прочитала, що це — Крістофор Солярі, вона нічого не знала про те, що авторові закидають надмірну вишуканість і деяку незграбність, і, стоячи навколішки, дівчина ладна була поцілувати йому руку за почуття, яке викликав у ній вигляд цих статуй і яке пройняло все її єство. Ось яке має бути життя: краса, молитва й урочистість, а не злочини й ненависть; їй спало на думку облишити свій намір і відразу повернутися до Фінікса, повернутися до свого колеги, купувати якнайбільше книжок про італійське мистецтво і забувати, забувати, забувати, забувати; одначе коли вона, відірвавши ще вологі від зворушення очі від Беатріче д'Есте та Людовіка Мавра, знову побачила огидні пики тих двох, Аделе Терріні й Турідду Сомпані, в неодмінних великих темних окулярах, які вони носили через викликану наркотиками світлобоязнь, побачила їхню сіру, зів'ялу шкіру на щоках, відчула їхню садистичну натуру, що виявлялась у кожному жесті, вона збагнула, що забути їй ніколи не пощастить. Ніколи.

Через два дні після того вони поїхали до «Бінаскіни» попоїсти; це був призначений нею день «Д». Все було дуже просто, вона добре все обміркувала; у кримінальному архіві можна багато чого навчитися. Наприкінці обіду, коли вони, отупілі від курчати з грибами, горгонзоли, печених яблук під солодким кремом, попивали бузинівку, вона підвелася, надягла пальто й кинула: «Піду надвір, викурю сигарету». Обоє вже знали цю її звичку: вона не могла курити у приміщенні. Курила вона багато, але тільки на відкритому місці, принаймні на балконі. «Я зачекаю вас біля машини». Вона робила так уже кілька разів: поївши, виходила надвір закурити, а вони залишалися ще трохи в приміщенні. Отож, як для людського ока, вона вийшла з ресторану й вирушила додому сама, а не з ними.

Вони надійшли, коли Сюзанна вже викурила дві сигарети; затишну, відлюдну стоянку перед «Бінаскіною» оточували високі стрункі дерева; в обох сонно злипалися очі, і вже в напівсні вони вмостилися на задньому сидінні, а вона сіла за кермо. Від «Бінаскіни» до заздалегідь визначеного нею місця було не більше ніж півкілометра, і, доїхавши туди, вона сказала: «Вийду закурю, не люблю курити в машині». І досить було тільки трохи поштовхнути машину, щоб вона зсунулася в Альцайя Навільйо Павезе.

— Можна підійти до вікна? — спитала вона.

Вже світало, і їй здавалося, ніби вона чує щебіт пташок. Вони й справді щебетали, сховавшись у деревах на вулиці Джардіні.

— Ні, — мовив Маскаранті.

Вони були, правда, лише на другому поверсі, але якщо дівчина в розпачі викинеться з вікна, то однаково може загинути; все залежить від того, як вона впаде.

— Можна, — озвався Дука; такі моралісти, як вона, не накладають на себе рук.

Сюзанна непевно зупинилася.

— Можна, — кивнув головою Карруа.

Він промовив це батьківським тоном і батьківським жестом показав на вікно — мовляв, прошу, підходьте.

Отож вона підійшла до вікна, перлисто-білого у світанковому світлі.

— Я не маю наміру тікати. — Вона боязко осміхнулась і трохи вистромила назовні голову. Так, то справді щебетали пташки; панувала цілковита тиша, вулиці були безлюдні, на розі вулиці Джардіні чотири світлофори блимали жовтим світлом невідь-кому — адже нікого ніде не було; здавалося, Мілан покинули всі, крім кількох пташок у деревах на вулиці Джардіні.

Дука дав їй трохи послухати, потім сказав:

— Ви запевняєте, що вбили Турідду Сомпані та Аделе Терріні?

— Так, мені вона заявила це саме, — промовив Карруа, ховаючи в долонях заспане обличчя.

Дівчина ствердно кивнула головою, сумно відійшла од вікна, від цього казкового весняного світанку в Мілані, й сіла на своє місце.

— І ви приїхали з Арізони <: юди, до Мілана, щоб здатися? — Дука не міг дати волю своїм нервам перед синьйориною, та ще й чужоземкою, адже чужоземці завжди уважно спостерігають за нами.

Дівчина звела на нього озі, відчуваючи в його голосі приховану лють, і сказала:

— Так.

Він узяв себе в руки й спитав:

— Чому? — Власне, він знав чому, але причина була така безглузда, що йому хотілрся почути підтвердження.

— Я зрозуміла, що помилялася. — Дівчина відповідала відверто, хоч усе тихішим і тихішим голосом. — Я не повинна була їх убивати.

Він не міг надавати їй ляпасів, не міг кричати, стріляти, тому знову запитав:.

— Чому?

Вона закліпала очима; це був незвичайний допит.

Тому що не можна вбивати, ніхто не має права сам визначати, іцо справедливо, а що ні.

Ага, он як, саме цього він од неї і сподівався: не можна самому визначати, що справедливо, а що ні; це закінчиться тим, що ми повбиваємо одне одного, хоч це, власне, теж непогана ідея. Йому захотілося зігнати на ній Свою злість.

— А хіба ви цього не знали — ще до того, як їх убивати?

Вона відповіла одразу, хоч і трохи розгублено:.

— Знала, але на це мене штовхнуло бажання помститися.

Дука встав, підійшов до дверей кабінету, потім, стоячи спиною до дівчини, Карруа й Маскаранті, закурив сигарету, глибоко затягнувся димом і нарешті видихнув; він сподівався, що зуміє опанувати себе, адже він був у кабінеті поліційного управління Мілана, поруч із такою поважною людиною, як Карруа, і не міг дозволити собі втратити рівновагу. Та стриматися він теж не зміг.

— Це не давало вам уночі спати, чи не так? — промовив він спокійно, не обертаючись; його лють була в самому цьому запитанні.

Вона, здавалося, зраділа, що Дука зрозумів її саме так, і коли він обернувся, щоб вислухати її, то побачив у її погляді спокійну, задоволену усмішку.

— Так, коли

1 ... 60 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тенета зради», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тенета зради"