Читати книгу - "Тенета зради"

Він саме збирався поставити їй ще одне запитання, але цієї миті ввійшов поліцейський і приніс щойно видрукуваний примірник «Корр'єре», який ще пахнув фарбою.

— Американці домоглися свого, — сказав Карруа. — М'яка посадка на Місяці.

У газеті був також репортаж про процес над грабіжниками з вулиці Монте-Наполеоне; усі вони твердили, що не винні; брати Бергамеллі, обвинувачені у цьому знаменитому пограбуванні й сфотографовані разом із своїми дружками на лаві підсудних, ламали комедію, сварилися кулаками в бік прокурора й кричали: «Як можна!» Усі підсудні сипали дотепами, іронізували, нечемно відповідали голові суду. «їх, мабуть, відпустять за браком доказів», — подумав Дука.

А оцю дівчину, яку він бачив перед собою, цю — ні, її не відпустять за браком доказів; їй, мабуть, дадуть не менше десяти років за навмисне вбивство двох людей; адже вона приїхала аж із Фінікса, щоб його скоїти; на суді вона не погрожуватиме кулаками прокуророві, а скаже: «Так, це я їх убила, з наміром, обдумавши кожну деталь». Слухаючи справи таких підсудних, як вона, присяжні можуть водночас розв'язувати кросворди.

Дука поставив їй запитання, яке збирався поставити вже давно:

— Чим ви доведете, що це ви вбили тих двох?

Адже було чимало божевільних, які приходили на вулицю Фатебенфрателлі й казали: «Це я вбив Джозуе Кардуччі». Потрібні докази.

Здавалось, вона, пропрацювавши сім років у кримінальному архіві, передбачила й це запитання.

— Вони тут, у кишенях мого пальта. Карруа розплющив очі трохи ширше.

— Авжеж, — сказав він Дуці, — вона заявила мені про це, щойно прийшла сюди. — 3 пальта, що лежало на письмовому столі, він дістав два білі конверти, досить великі й грубі. — Це мескалін-шість. — Він простягнув Дуці обидва конверти й жестом попросив у Маскаранті сигарету.

Дука відкрив один із цих паперових конвертів: у ньому виявився непрозорий пластиковий мішечок; з одного боку він був надірваний, і Дука побачив, що всередині лежать маленькі, завбільшки з поштову марку, пакетики, на яких чітко стояло: «Мескалін-6». Це був саме той мескалін, що його так гарячково шукав Клаудіно.

— Яким чином це опинилось у вас? — спитав він у Сюзанни Паані (Паганіки), дочки Тоні, капітана Ентоні Паані (Паганікй); йому було просто цікаво знати.

Дуже просто, пояснила вона, таке траплялося й доти, наприклад, коли вони з Аделе та Турідду їздили обідати в «Бінаскіну»; бувало, до них підходив якийсь синьйор і передавав Турідду Сомпані два таких конверти.

— Який вигляд мав той синьйор? — спитав Дука.

— Не дуже високий, але кремезний, вельми кремезний, — відповіла Сюзанна.

Це міг бути не хто інший як Ульріко Брамбілла.

— А потім?

— Адвокат Сомпані брав конверти й клав їх собі до кишені, — розповідала Сюзанна. — Але невдовзі передавав їх мені: мовляв, покладіть, будь ласка, оце до кишені свого пальта; конверти великі, і кишені мого піджака надто віддиматимуться.

— Отже, того вечора підійшов той кремезний синьйор, — сказав Дука. — Він залишив ці два конверти й пішов собі; тоді Сомпані передав конверти вам, щоб ви тримали їх у себе, аж поки не довезете їх додому, — не хотів, щоб відстовбурчувалися кишені його піджака. Так, по-вашому, все відбулося?

— Авжеж, саме так.

Сомпані передавав їй конверти, звичайно, зовсім не тому, що віддималися його кишені; такі вже правила гри: може трапитись непередбачений випадок, особливо в машині — якась сварка, приїжджає дорожня Поліція, і при вас можуть знайти наркотик; а краще, коли його знайдуть у когось іншого, хіба не так? А ви відповідаєте: я нічого не знаю, вперше бачу. Саме додержуючись цього правила, Джованна того вечора, коли прийшла до Дуки зашиватися, залишила в його помешканні валізку з автоматом; якби щось сталося, то краще, щоб зброю знайшли в доктора Дуки Ламберті, а не в машині Джованниній чи вдома у Сільвано Сольвере.

— Отже, ви хочете сказати, що після того, як зіпхнули машину в Навільйо, ці два конверти залишилися в кишені вашого пальта і ви забули про них?

— Так.

— А коли ви згадали про них?

— У Фініксі.

— І як же ви перевезли їх з Фінікса сюди, до Мілана?

— Ніяк, просто залишила їх у пальті.

— А що б ви сказали, якби на кордоні їх знайшли і затримали вас?

— Я приїхала сюди, до Мілана, повинитись. Я сказала правду, мені байдуже, хто мене заарештує, має значення лише правда.

Дука, зберігаючи на обличчі серйозний вираз, подумки роздратовано посміхнувся: чудово, Міжнародна організація боротьби з наркотиками з приємністю довідається, що можна двічі перетнути Атлантичний океан, туди й назад, маючи при собі кількасот грамів мескаліну-6, якщо тільки вистачить глузду не ховати його, а просто покласти до кишені пальта, перекинутого через руку.

Потім він, залишаючись із вигляду незворушним, розсміявся в душі ще дужче з переполоху, який зчинився через цей мескалін: богиня помсти прибуває аж із Фінікса, штат Арізона, вбиває двох зловмисників і повертається на батьківщину, не знаючи, що везе з собою мескалін; а через ці два пакети Клаудіо Вальтрага вбив спершу Сільвано, гадаючи, що той забрав їх собі, потім Ульріко Брамбіллу, певний, що вони в нього, нарешті дав себе заарештувати й своїми свідченнями вивів на чисту воду багатьох важливих персон. Як кажуть спортсмени, у товариському поєдинку з Сюзанною Паані диявол ганебно програв.

— У мене все, — промовив Дука й підійшов до вікна, за яким саме проїжджав трамвай.

Карруа наказав Маскаранті:

— Відведіть синьйорину.

— До побачення, — попрощалася Сюзанна Паані з Карруа. — До побачення, — обернулася вона до Дуки, трохи підвищивши голос.

— До побачення, — відповів Дука й легенько вклонився;