Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

Діт Варанд вб'є мене, якщо я викличу ще одну немерть. Третю... А він і про другу-то не знає. Ох, що буде?

Вирішивши не думати про те, що все, що відбувається, загрожує мені як мінімум однією доганою, я рвонула у бік виходу з корпусу. Записи захопила із собою. Притиснувши до грудей стос аркушів, мало не бігом попрямувала до загонів для бест.

Якщо я маю рацію, якщо все саме так… То Ріхтан фон Логар від мене не відчепеться. Йому доведеться зняти це прокляття. І чого взагалі до мене причепився?

В ангар я буквально влетіла і поспішила до далеких кліток. Саме там утримувалося кілька бестій, які належали до вищих.

— А я думав, що ви згадали про наші тренування, — пролунало з-за спини.

Здригнувшись, я обернулася. Частина листів із шелестом розлетілася. Хотілося лаятись і злитися. Знову. Треба переходити на заспокійливі еліксири, бо переживання мене скоро до зриву доведуть.

— Студенте Зіанар, добрий день, — сухо привіталася я. Потім сама себе подумки обсмикнула. — Про заняття я пам'ятаю. Але перед цим хотілося б вибачитися за ту різкість, що я дозволила собі в нашій попередній розмові. Я була не права. Прошу вибачення.

— А мені здавалося, що коли ми віч-на-віч, то ми на «ти», — простягнув він, поглядаючи у бік загонів. — Я помилився, майстер Лорейн.

— Я...

— Гаразд, мені вже й самому ніяково, — хмикнув ельф, легко відштовхнувшись від колони і зробивши крок в мій бік. Присівши навпочіпки, він без допомоги чарів зібрав папери і простягнув мені. — Зважаючи на все, я знову не вчасно.

— Якраз вчасно, — неохоче зізналася я. — Мені потрібна допомога того… Того, хто знає про деякi мої здібності до некромантії.

— Тобто? — Зіанар зацікавлено вигнув брову. — Ви вирішили ще одну бестію на скелет перетворити, майстер Лорейн?

— Я чую радість у твоєму голосі!

— А що мені плакати від цього? — посміхнувся третьокурсник. — Мені тут пропонують взяти участь у найцікавішому експерименті! До речі, ви зрозуміли, як таке сталося?

— Зрозуміла, — я простягла Зіанару всі папери.

І вирішила розповісти. Ну а що? Згорів казан, гори та лабораторія! Ельф вислухав мою розповідь про прокляття, склав в розумі по мантикоре і хмикнув:

— Чи не наш викладач вас прокляв, майстер Лорейн? То ви не дуже задоволені були, коли я втрутився у вашу розмову.

— Це щось змінить?

— Ні, просто цікавлюся, — знизав він плечима.

— А якщо я відповім на це запитання, буде наступне, — похитала я головою. — Запитайте, чому мене прокляли, так?

— Я б про це все одно запитав, — Зіанар перекотився з п'яти на носок і назад. — Але, зважаючи на все, відповідати мені на нього ви не хочете.

Та якби я сама знала причину!

— Тоді, — задумливо протягнув він, — я можу й не питати. Але за моє мовчання покладатиметься нагорода. Як вам така умова, майстер Лорейн?

— Все залежатиме від того, що ви попросите, студенте Зіанар.

— Нічого серйозного, — хитро посміхнувся він. — Я хотів би відвідати одне з ваших практичних занять із будь-якою групою.

— Ем, — я навіть на мить здивувалася від такого прохання, — але навіщо?

— А може, мені подобається спостерігати за тим, як ви викладаєте, — третьокурсник пограв бровами і розсміявся. — Ну так що?

— Добре, — погодилася я, відчуваючи, що підписую договір із нижчим бісом. І оплата буде насправді більшою за обумовлену.

— Чудово, — Зіанар одразу припнувся і поплескав долонею по моїх паперах. — То що треба зробити?

— Допомогти мені утримати одну високу бестію. Я хочу перевірити своє прокляття на ній. Утримувати та торкатися одночасно у мене не вийде.

— Але з найвищих бест, — Зіанар насупився, — у нас тільки єдиноріг і фенікс. Про останнє, наскільки я знаю, відомо небагатьом. І взагалі, його у нас приховують, щоб ці твори не вимерли остаточно.

— Правильно. Саме на ньому я хочу перевірити дію свого дотику.

— Фенікси не стають мерцями, — похитав головою студент. — Вони можуть померти. Що якщо ваше прокляття просто не спрацює.

— Єдинорога я не турбуватиму, — уперлася я. — Це дуже рідкісна бестiя.

— А фенікси на дорозі валяються? На ньому ми не зможемо повністю перевірити ваш здогад, майстер Лорейн.

— Чи зможемо. Якщо прокляття спрацює, ви, студент Зіанар, знову відчуєте сплеск магії.

У поглядi ельфа так і читалося, що він не згоден з моїм рішенням. Але сперечатися більше не став. Тільки напідході до потрібної клітині промовив:

— Дотик до феніксів завдає людям найстрашніші опіки. Ви передбачили це?

— Мінімізую.

Готувати захисні заклинання та мікстури не було часу. Я зірвала зведене навколо великої клітки з бестiєю поле і на мить залюбувалася.

На широкому металевому жерді дрімав великий темно-рудий птах, сховавши коричневий дзьоб під крило. Від шуму бестія прокинулася, підняла голову і почала розгоратися. Колір пір'я насичувався помаранчевим і червоним, з них повільно крапля за краплею на землю падав рідкий вогонь.