Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

— Хто їх годує? — поцікавився ельф.

— Майстер Юнара, — тихо відповіла я, боячись налякати фенікса. — Згодом, цим займусь і я. Як тільки отримаю звання майстра.

Якщо тільки зможу залишитись тут працювати.

Зіанар виразно кивнув.

— Я зараз сплету заклинення і відчиню клітку. Тобі треба перехопити мої чари та утримати бестію. Зрозумів?

— Так.

Не марнуючи часу, я негайно приступила до створення одного складного плетива за іншим. Знімала послаблюючу ауру, накидала чари, що розсіювали спотворення, яке виникало навколо найвищих бест.

— Зараз.

Я відпустила чари і відчула, як їх із мого дозволу перехопив третьокурсник. Відчинила клітку і простягла руку до фенікса.

Бестія злякано відсахнулася. Тряхнула крилами, з пір'я зірвалися краплі рідкого вогню, кілька з них пропалили дірки на моїй мантії.

— Тихіше, малюк, — попросила я, спіймавши погляд птаха. — Я не хочу тобі зла. Повір мені.

Бестія завмерла, вловивши лагідні нотки в моїх словах. Здивовано нахилила голову і підняла, наче палаючу свічку, чубчик.

— Тобі нічого не загрожує, — продовжувала я шепотіти, сподіваючись на те, що говорю правду. — Не бійся мене.

Фенікс подався вперед, підставляючи мені вкриті червоними пір'ям груди. Я доторкнулася до них пальцями, відчула спочатку м'якість, а потім жар. Наче я доторкнулася до закипілого казана.

Зчепивши зуби, провела долонею вниз, погладив бестію. Говорити більше не могла. Хотілося лише кричати від болю. Секунди перетворилися на години тортур, на які я пішла свідомо.

Руку прибрала повільно, борючись із бажанням відсмикнути її. Фенікс невдоволено забурчав, намагаючись підсунути мені для ласки голову. Але бажання гладити його в мене відпало геть-чисто.

Клітку я закрила за секунду, повернула захист і знесилено притулилася до найближчої колони. Зіанар шумно видихнув, відпускаючи моє заклинання і втер піт, що виступив на лобі.

— Ну? — я з надією подивилася на ельфа, притискаючи до грудей обпалену руку. — Щось було?

Третьокурсник підібгав губи, а потім похитав головою:

— Ні, я нічого не відчув.

— Вищі матерії, — вдячно видихнула я. — Це правда. Моє прокляття діє лише на бестій, які відносяться до нижчих.

Я вже рвонула до виходу, щоб поділитися своїми відкриттями, поговорити з некромантом і взагалі... Як мене перехопили вище ліктя.

— Треба вилікувати вашу руку, майстер, — твердо промовив ельф, коли ми зустрілися з ним поглядами. — Відмов не приймаю. Або дошкулятиму на всіх ваших заняттях.