Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

- Ваша підступність, Ваша високість, не має меж, - видала на це, вже важко дихючи.

- Завжди до ваших послуг, - відповів спокусник і провів долонею по спині до самого низу, злегка там затримавшись і додавши. - Спинку тримайте прямо.

- Так... - почулося з боку, здається, Ванька не витримав. Пробурчавши нам:

- Ваше навчання більше порнографію нагадує. Піду я на полювання.

Хлопчисько покинув нас, залишивши в повній самоті і збентежених почуттях.

- Продовжимо? - запропонував його високість, як тільки Ванька зник з очей.

Я лише кивнула, серце забилося спійманим птахом.

- Нападай на мене, наче хочеш вдарити ножем, - проговорив принц, зайнявши оборонну позицію.

Чесно кажучи, я трохи злукавила, насправді, вмію трохи битися. Сергій навчив кількох прийомів, але на практиці їх ще жодного разу не застосовувала, лише в спортзалі на матах. Зараз захотілося з небаченим азартом укласти Його Високість на обидві лопатки, щоб зменшити хоч трохи його впевненість у власній непереможності. Згадавши необхідні рухи, кинулася в бій, сподіваючись, нехай не перемогти Дракона, але злегка попсувати.

Та тільки у мене нічого не вийшло, він з легкістю парирував всі мої випади, перекидаючи мене через себе. Правда не відпускав, щоб я ненароком не вдарилася, у самій землі укладав обережно.

Щоразу нависав наді мною і примудрявся цілувати.

Незважаючи на провальні спроби, я все одно вскакувала і знову лізла в бійку.

- Ти дуже вперта, - заявив принц, поклавши мене на травичку в черговий раз.

- Ага, - підтвердила я і підставила губи в очікуванні поцілунку.

Легко чмокнувши, він розсміявся і допоміг піднятися.

Це вперше, коли мені так подобається вчити когось прийомам самооборони, - посміхаючись, проговорив Асгард.

- Ви праві, це весело! – підтвердила.

І поки він завмер, з ніжністю мене розглядаючи, зробила підсічку.

Принц, який не очікував від мене такого підступу, лише в останню секунду встиг сконцентруватися, і на траву ми повалилися вдвох.

На цьому, здається мені, наше тренування підійшло до кінця. Далі, судячи з напруженого погляну принца на мої губи, Його Високість вирішив приступити до більш дорослих вправ.

Цього разу поцілунок був неймовірно спекотним і жадібним. Я розчинилася в ньому, забувши про все на світі, і застонала від задоволення, вигнувшись назустріч, коли його руки опинилися під моїм одягом. Досить йому було доторкнутися до оголеної шкіри, і кров швидше побігла по венах.

Ми б і згрішили на цій самій травичці, якби так не вчасно не повернувся Ванька.

- Ваша Високість! - закричав він як різаний, і з тріском, переламавши кілька гілок на своєму шляху, вибіг на галявину.

Ми в одну мить завмерли і перевели однаково важкі погляди на обурювача.

- Дорогою в наш бік рухається невеликий загін, - не звертаючи уваги на похмурі обличчя, що возрилися на нього, продовжував братець. - Схоже, що палацова варта.

Видав він, важко дихаючи, напевно, біг сюди з усіх ніг. Краще б де спіткнувся і полежав собі деякий час тихенько.

Принц неохоче мене відпустив, піднявся і подав руку. Не залишалося нічого іншого, як наслідувати його приклад.

- Ну, Ваня ти і шкідник, - видала я спільні з Його Високістю почуття.

Асгадр підхопив меч, і відправився назустріч загону, який помітив мій братець.

Ми поплелися слідом. Я з поганим виглядом і тремтінням по всьому тілу. Хоч і намагалася дихати рівно, збудження ще не пройшло і мене колотило ґрунтовно.

- Може, ти мені ще спасибі скажеш, - прошепотів несподівано Іван, коли ми трохи відстали від принца.

- Що ти маєш на увазі? - запитала я дивовижна.

Ванька сам собі суперечить: приволок мене в цей світ, а тепер намагається зупинити? До чого це мій братець вирішив пильнувати мою моральність. Раніше йому подібне не було властиво.

- Чула розмови про Білого дракона? - запитанням на запитання відповів Ванька.

- Чула, - почала я здогадуватися до чого він хилить.

- Так от, - нервово подивившись на принца, вирішив підсумувати братець. - Білий дракон - пара Чорному.

Десь всередині я це розуміла. Відразу немов камінь на душі утворився, довелося глибоко зітхнути, щоб полегшити важкий подих. Треба взяти себе в руки, ще нічого до кінця не відомо.

Але чому тоді Дракон при мені жодного разу не заговорив про таємничого Білого? Йому все одно чи він намагається від мене щось приховати?

Ванька, напевно, знає більше мого. Треба буде поговорити з молодшеньким на цю тему.

Несподівано знову в голові з'явилася картинка зі страшного сну з помостом і плахою. І питання саме собою виникло: «А чи справді він мене в цей світ притягнув від великої любові?»

Але я тут же прогнала ці думки. Не може такого бути. Мені вже давно не вісімнадцять, почуття від підробки зможу відрізнити. Тільки якщо сама не закохалася до безпам'ятства...

Варто було нам вийти з невеликого лісу на дорогу, як відразу ж побачили обоз оточений солдатами. Попереду на конях їхали вельможі, судячи з одягу.