Читати книгу - "Я знайду тебе, Макс Дикий"

Я виходжу з машини і не кваплячись, іду в тому ж напрямку, що й наш “об’єкт”, втім, стараюся не випускати її з поля зору. Заходжу вслід за нею до ресторану, бачу, що вона прямує до столика, за яким уже сидить якийсь чоловік. Відчуваю радість: здається, наші голуб’ята таки попалися! Але вона хитра, жодного разу не залишила машину біля того закладу, в який збиралася зайти. Мабуть, це точно не випадково…

Я бачу, що поряд із ними є вільний столик, але щоб не викликати підозр, відразу не кидаюся до нього, а якийсь час ніби розмірковую, куди краще сісти, вагаюся, але потім все ж опускаюся на стілець неподалік від жінки і її кавалера. Дістаю з сумочки “жучок” і вмикаю його. 

Тим часом до мене підходить офіціант, і  кілька хвилин йде на замовлення, тому я можу слухати їхню розмову через навушники не з самого початку. Я вдаю, що просто слухаю музику в очікуванні свого замовлення, але сама уважно слідкую за їхнім діалогом.

— Ти сьогодні такий нарядний, — хвалить наша ціль чоловіка навпроти, а потім тягнеться пальцями до його краватки. — Бачу, що готувався до зустрічі.

— Теж придумала, — хмикає її співбесідник. — Просто на відміну від декого мені все ще треба працювати.

— Ніби я така ледача, — хмикає вона майже так само, як він. 

— А що, ходити по магазам — важка робота? — перепитує чоловік. 

— Скажи ще, що тобі не подобається, як я виглядаю, — вона усміхається. 

— Ну… Добре, ти, як і завжди, сексі, всі мужики дивляться тільки на тебе, — він теж усміхається. — Але ж це не робота. 

Якось це не дуже схоже на розмову коханців — думаю я. Але хто їх знає, раптом це в них така манера спілкування? Треба почекати, може в подальшому діалозі проскочить щось, що може бути доказом? 

— Хочеться, щоб ми могли як раніше дивитись разом кіношки, засинати під них… — каже чоловік мрійливим голосом.

— Та ти ще той романтик, — знов хмикає ціль. 

— А тобі від мене треба романтика? — він усміхається. — Я думав, тебе цікавить інше.

— Нічого мене не цікавить, — жінка бере до рук келих і відпиває вина. — Хочу, щоб якомога швидше я змогла дихати на повні груди і не ходити від машини до кафешек по пʼять хвилин… Щоб могла паркуватись прямо на парковці закладів, а не оце все.

О, це вже цікавіше… Я прямо затамовую подих в очікуванні, що вона скаже далі.

Але щойно вона відкриває рота, повз неї проходить якась дівчина і зачіпає келих на її столі. Вже за секунду вино опиняється на її сукні.

Я розумію, що зараз жінка піде в туалет, і поки вона обурюється і щось сердито гукає вслід дівчині, піднімаюся й проходжу до вбиральні, де зачиняюся в одній із кабінок. 

Незабаром чую кроки і бурмотіння, по голосу впізнаю наш “об’єкт”. Вона все ще сердиться, так що навіть сама з собою говорить. Хоча прислухавшись уважніше, я розумію, що насправді вона розмовляє з кимось по телефону. 

—...І все вино на мене, уяви! — каже вона. — Мені треба розслабитись… Але сам знаєш, що з цим тепер проблеми. Принаймні, поки я не розберусь з усіма паперами…. Ні, авжеж, я теж сумую, ну ти ж знаєш, — додає вона мʼякше. — Добре, піду, а то Саша там чекає, давай, може зустрінемось завтра, якщо вийде. Але не ввечері. Цьом. 

Після того "цьому" йде з вбиральні. 

Я, дочекавшись, поки її кроки стихнуть, відчиняю дверцята і виходжу з кабінки. Судячи з її розмови по телефону, скоріше за все це й був її коханець. Але хто тоді той чоловік, з яким вона сиділа за столиком? Може, в неї двоє коханців? Ні, не сходиться, бо тоді б вона навряд чи говорила одному про іншого…

Зрештою я вирішую піти і дослухати їхню розмову, можливо, з неї щось більше проясниться…

***

Ось і чергова глава, діліться враженнями, і будь ласка, підписуйтесь на мою сторінку, якщо вам подобається, як я пишу!