Читати книгу - "Я знайду тебе, Макс Дикий"

ламати електронний замок машини доволі легко, але тільки тоді, коли підготувався. Мені пощастило, що я якраз підготувався до подібного, бо ж замовник в нас з грошима і хоче швидкого результату. 

Я відчиняю машину спеціальним пристроєм, який считує останні надіслані сигнали і просто їх копіює. Головне, щоб сигнал поступав нещодавно. 

Коли я її відчиняю то одразу ж примощую жучок, який пише як аудіо, так і відео. Ставлю його так, щоб він записував те, що відбувається в машині, під найкращим кутом, після чого одразу ж виходжу, закриваю машину, відходжу на безпечну відстань і пишу Аліні:

"Ну, я свою частину роботи зробив, як там в тебе? Є щось цікаве?"

“Так, — відповіла вона. — Є цікаве, але обережно там, бо об’єкти вже збираються на вихід”.

"Тоді йди швидше до машини… Хоча, ні, краще почекай. В нас все одно тепер в машині жучок, ми їх не загубимо. Головне, щоб вони не звернули на тебе увагу, бо можливо нам доведеться ще слідкувати за ними далі".

“Тоді я вже після них вийду”, — написала вона. 

Хвилин за пʼять парочка дійсно приходить до машини, бо я, вже в своїй машині, чую їхню розмову:

"Я підвезу тебе додому", — говорить обʼєкт. 

"Мені дуже пощастило з тобою", — відповідає її супутник. — "Які плани на вечір?"

"Додому їду", — зітхає вона. — "Ти ж знаєш, мій — дуже підозрілий".

"Це точно", — я чую чоловічий сміх. — "Такий педант, та ще й прискіпливий. Не уявляю, як ти з ним живеш…"

"Нормально живу", — відповідає жінка. — "Але скоро житиму краще…"

Після цієї фрази машина починає рухатись, але я чекаю на Аліну. 

Вона швидко виходить з ресторану і сідає в мою машину. 

— Вони не коханці, — кажу я, заводячи машину і виїжджаючи слідом за сигналом від жучка, який мені показується прямо на навігаторі в телефоні.

 — Я знаю, — киває Аліна. — Але вона розмовляла по телефону з чоловіком, який може якраз бути цим коханцем…

— Але хто тоді це, — замислено кажу я. — Друг? Поки я буду їхати за ними, знайди його в її друзях на фейсбуці чи в підписниках в інсті. Такі, як ця краля, певно, більше сидять в інсті, ніж в фейсбуці.

 — Добре, зараз подивлюся… Я навіть знаю, що його звати Саша…

— Прекрасно, так коло звузиться і ти знайдеш його швидше… Авжеж, якщо вона його взагалі додала в друзі. Бо вона виглядає, як доволі обережна особа, — говорю я, продовжуючи слідувати за машиною цілі на безпечній відстані. 

— О, знайшла, — каже Аліна. — Він справді в неї в друзях. Але не дуже активний користувач, тут усього кілька фото, з яких нічого не зрозуміло. Але на одному груповому фото є вони обоє, то може це якісь однокласники, чи колеги? Хоча вона ж не працює…

— Підпису нема? Під фото?

— Та він взагалі не підписує свої фото, просто закидає в Інсту і все…

— Ну нічого, — говорю замислено. — О, вони зупинились, судячи з маячка. Треба підʼїхати ближче. 

Я їду до маячка, але коли вже майже заїжджаю у двір, машина цілі починає рухатись.

— Ні, схоже, вона завезла його додому. Район небагатий, квартири тут… сама розумієш, — я зітхаю. — Схоже, її знайомому в житті пощастило не так сильно, як їй.

— Може, вона й сама була небагатою до заміжжя, — припускає Аліна. — Якраз в такому випадку жінки перетворюються на шопоголіків, таких, як вона…

— Я саме це і мав на увазі, — я усміхаюсь. — Вона, скоріш за все, була небагата. Хоча свої соцмережі підчистила. Але я дивився на школу і виш, там нічого видатного. Та й вона ніколи офіційно не працювала. 

— Мабуть зразу після вишу і вискочила заміж за нашого клієнта…

— Так, судячи з її першого фото саме з весілля, це сталось якраз тоді, коли вона завершила виш, — я киваю. — Так, що далі, як думаєш? Поїде додому? Вже майже сьома.

— Так, їй треба поспішати, щоб устигнути до повернення чоловіка з роботи…

— Ну, вона виїхала, — я дивлюсь на маячок. — Зараз дізнаємось, чи дійсно вона настільки обережна…

***

Клієнтка повертається додому за десять хвилин на сьому. Ми паркуємось так, щоб бачити ворота її будинку і помічаємо цікаву деталь: мало не біля воріт на неї вже чекає якась жінка. 

— Погано видно, — я дістаю мобільний і наближую ту парочку, і тепер ми бачимо, що клієнтка дає жінці гроші. — О, певно, це хатня робітниця чи щось подібне. Але клієнт наш такий скупердяй… Цікаво, чи знає він про хатню робітницю?

 — У анкеті він нічого про це не писав…

— Але казав, що у нього ідеальна дружина. Певно, ця жінка все за неї робить, — припускаю я. 

 — Поки вона розважається у своє задоволення, — додає Аліна.   

— Ну, це вже щось, хай і не те, на що ми розраховували. Однак це тільки перший день, — кажу я. — Подзвони клієнту, скажи, що поки що ми нічого конкретного не накопали, однак є декілька цікавих моментів і ми продовжимо слідкування завтра.