Читати книгу - "Українське письменство"

                                                    Ввесь Ваш

                                                                Микола Зеров

Київ, 5 жовтня 1913 р.

Був оце на засіданні, присвяченому пам’яті Лесі Українки. Говорила Старицька, так, як погані літературні дами говорять. Проте дала багато цікавих фактів. Наприклад, хоча б те, що «Лісова пісня» писалася вся при підвищеній температурі, по ночах. Багато цікавих рисочок в оповіданні її про особисту вдачу Лесі Українки. Стешенко говорив посилувато. Ніковський гарно, але місцями занадто мудро і вчено.

Мушу познайомити Вас з одним моїм літературним планом. Я готую знов «облічітельного» реферата про «Чужоядність в українській поезії». Чужоядністю я зву те, не раз, певно, і Вами спостережене явище, коли поети українські беруть чужий мотив або чужий метр — і чужий твір видають за свій. Найбільше в цьому винні Старицький (ввесь його літературний доробок — плагіат з горожанської поезії сімдесятих років), Грабовський, Чернявський, Вороний.

…Вороний вибирає ритм якого-небудь банального вірша з «Чтеца-декламатора», пише майже пародію на нього — краде його розмір і заробляє на чужому розмірі. Чужоядність Чернявського в тому, що він, як почав із семінарії писати під Пушкіна, так і «поднесь» пише його віршем, не виробивши свого, — живе з чужого стилю, бо через свою невиразність і податливість не може створити свого…

Вірш [Самійленка] важкий, рубаний, солдатський. Прозаїчні конструкції…

Петро Карманський — поет смутку, в редакції «Діла» з нього сміялись: поете, одважте нам два кіло смутку! Нещодавно — років два — одружився і… нічого не пише.

…В «Зорях» [Чернявського] можна знайти десяток віршів гарних, хоч розтягнутих («Я йшов ланами рідних нив» тощо). Поробивши скорочення, їх можна буде сміло помістити (в антології. — О. Д.) — хоча б за гарну поетичну мову. «Пісні кохання» — дрань страшенна. Русицизми, семінарщина і т. п. смертні гріхи. Кращий вірш «Глибокий плуг пройшов полями моєї тихої душі» — його знайдете у «Віку» — вражає плутаністю образів. А це ж кращий вірш! Решта далеко гірша.

Тепер кілька слів з приводу Вашого листа. Поезія для Вас — це поняття мало не синонімічне з лірикою. Принаймні воно мало не все покривається поняттям лірики. А я б побоявся висловлюватись так рішуче.

Златополь Киев. губ.

25. IV. 1915

Многоуважаемый Павел Константинович,

с самого начала спешу оговориться: письмо мое ни в коем случае не принадлежит к тем, на которые надобно отвечать. Я знаю, что Вы в данное время со всею свирепостью, какая в Вас только имеется, преданы жестоким историческим изучениям, — и мне, право, будет очень неловко, если я увижу, что отнял у Вас хотя бы полчаса Вашего такого драгоценного теперь времени.

Пишу же я Вам вот зачем. Для меня нет никакого сомнения в том, что все Ваши экзамены Вы выдержите самым блистательным образом. Во-первых, у Вас замечательная эрудиция, во-вторых — ученые труды, а в третьих, Вы не курсистка, и следовательно, если Вас спросят о политическом устройстве Германии перед Реформацией, Вы не станете говорить о ее экономическом быте. При таких выгодных условиях Ваш триумф и «в. удовлетворительно» в дипломе обеспечены. Обеспечено и признание за Вами права на дальнейшую ученую деятельность при университете.

Было бы поэтому очень рационально, если бы Вы, не выжидая исхода экзаменов, теперь уже провели рекогносцировку и предприняли кое-что, чтобы подготовить свое оставление при университете по кафедре русской истории — процедура тяжелая и неприятная. Виктору Романовскому в прошлую весну она сильно попортила нервы. Несомненно и то, что чем позже Вы ее начнете, тем тяжелее будет она и неприятнее. К своей кандидатуре Вам надо подготовить Довнара и прочих бездельников исподволь, понемногу, чтобы свыклись с мыслью о Вас как о стипендиате и впоследствии, увидя Ваше имя по списку кандидатов, не удивились и не возопили: «Мы такого не знаем».

Итак, мое заключение такое, что Вам надо действовать решительно. Кроме Вас, претендовать на оставление при кафедре больше некому. Вашей уверенности в себе я не знаю, Вашего личного мнения — не знаю также, но думаю, что все-таки Вы считаете себя трижды достойнее Базилевича и ему подобных. Для нас же, посторонних, третьих лиц, ясно, что если Вы не оставите научных занятий, то это будет «як нáхідка» — и для науки, и для «школы Антоновича».