Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книга вигаданих істот 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга вигаданих істот"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга вигаданих істот" автора Хорхе Луїс Борхес. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 33
Перейти на сторінку:
каптурах. Так само, як грифи в давньогрецькій і східній міфології та дракони в германських легендах, вони охороняють таємні скарби.

«Гносис» грецькою мовою означає «знання»; існує припущення, що Парацельс вигадав слово «гном», оскільки ці істоти знали та могли показати людям місця, де є поклади дорогоцінних металів.

Голем

У створеній божественним розумом книзі немає нічого випадкового, навіть коли йдеться про кількість слів чи порядок літер; так вважали кабалісти, які наполегливо рахували, комбінували та переставляли літери Святого Письма, спонукані бажанням осягнути таємниці Бога. У XIII столітті Данте проголосив, що будь-яка частина Біблії має чотири сенси: буквальний, алегоричний, моральний і духовний. Скот Еріугена{58}, більш прихильний до поняття божественності, ще раніше зазначив, що сенси Святого Письма нескінченні, мов барви павичевого хвоста. Кабалісти пристали б на цю думку; однією з таємниць, що вони шукали в божественному тексті, було створення живих істот. Про демонів мовилося, що вони можуть творити істот великих і важких, приміром, верблюда, але не витончених і тендітних; рабин Еліезер{59} заперечував їхню здатність творити щось менше за ячмінне зерно. Големом названо людину, породжену комбінацією літер; буквальне значення цього слова — аморфна чи безживна матерія.

У Талмуді (Синедріон, 65b) читаємо:

«Якби праведники хотіли створити світ, їм це вдалося б. Комбінуючи літери невимовних імен Бога, Рава{60} спромігся створити людину та послав її до Рав Зейри{61}. Той звернувся до посланця; оскільки людина не відповіла, рабин мовив:

— Ти — творіння магії; тож обернися знову на порох.

Двоє вчителів щоп’ятниці вивчали закони Творіння й породжували трирічне теля, яке потім споживали на вечерю»[13].

Славою на Заході Голем завдячує австрійському письменникові Густаву Майрінку{62}, який у п’ятій главі свого фантасмагоричного роману «Голем» (1915) пише:

«Витоки цієї історії сягають XVII століття. Скориставшись втраченими формулами кабали, один рабин[14] створив штучну людину, так званого Голема, щоб той у синагозі калатав у дзвони та виконував важку роботу. Утім, істота ця не вдалася такою самою, як людина, і вела притаєне вегетативне життя. Так тривало до ночі, бо вдача Голема залежала від магічного напису на печатці, яку він тримав за зубами; напис принаджував вільні зоряні сили Всесвіту. Одного дня рабин забув витягти перед вечірньою молитвою печатку з вуст Голема, і той розшаленів, побіг темними вулицями, вбиваючи всіх, хто траплявся на його шляху. Врешті-решт рабин заступив йому дорогу та зламав печатку, що оживляла його. Створіння вмерло. Від нього залишилася тільки жалюгідна глиняна фігурка, яку й досі можна побачити в празькій синагозі».

Еліазар{63} із Вормса зберіг формулу, за якою можна створити Голема. Подробиці цього дійства описані в двадцяти трьох колонках in folio[15] та вимагають знання «абеток двохсот двадцяти однієї брами», що повинні повторюватися над кожним органом Голема. На його чолі мусить бути витатуйоване слово «Emet», що означає «Істина». А щоб знищити цю істоту, слід стерти першу літеру: тоді залишиться слово «met», тобто «смерть».

Грифон

«Крилатими чудовиськами» називає Грифонів Геродот{64}, оповідаючи про їхню безупинну війну з Арімаспами{65}; майже так само непевно висловлюється Пліній, згадуючи довгі вуха та кривий дзьоб цих «казкових птахів» (X, 70). Мабуть, найбільш докладно змальовує їх у вісімдесят п’ятій главі своїх знаменитих «Пригод» примарний сер Джон Мандевіль{66}:

«З цього краю (Туреччини) люди подорожують до Бактрії, землі лиходіїв і хитрунів, де є дерева, котрі, наче вівці, дають вовну для тканини. На цій землі водяться ypotains (гіпопотами), які живуть то на суходолі, то у воді: це напівлюди-напівконі, які харчуються лише людьми, коли вдається їх уполювати. У цьому краю багато Грифонів, більше, ніж деінде; кажуть, спереду вони подібні до орла, а ззаду до лева — і справді, саме така в них будова; однак Грифон більший, ніж вісім левів, і дужчий за сотню орлів. Він здатний підхопити та донести до свого гнізда коня разом з вершником або пару волів, яка в одному запрягу оре поле, бо має він величезні пазурі завбільшки з волячий ріг, і з тих Грифонових пазурів роблять келихи, а з ребер — луки».

Інший славетний мандрівник, Марко Поло{67}, чув на Мадагаскарі про птаха Рух і спершу був подумав, що йдеться про uccello grifone, птаха Грифона («Подорожі», III, 36).

За доби Середньовіччя символіка Грифона була суперечливою. В одному італійському бестіарії{68} мовиться, що він є уособленням диявола; взагалі ж він є символом Христа, і саме таке тлумачення дає Ісидор Севільський{69} у своїх «Етимологіях»: «Христос — лев, оскільки він панує та має могуть; він і орел, бо вознісся після воскресіння».

У двадцять дев’ятій пісні «Чистилища» Данте снить про тріумфальну карету, в яку впряжений Грифон; орлина частина цієї істоти золота, а лев’яча — біло-рожева, що, на думку коментаторів, символізує людську природу Христа[16]. (Білий упереміш з рожевим дає колір тіла.)

Інші вважають, що Данте символічно зобразив Папу, який є водночас і священиком, і державцем. Дідрон{70} у «Християнській іконографії» пише: «Папа як понтифік чи орел підноситься до Божого престолу, щоб дістати Його накази, а як лев чи державець владно крокує по землі».

Дві метафізичні істоти

Питання про походження ідей додає до фантастичної зоології двох цікавих істот. Одну з них було вигадано в середині XVII століття, другу — в наступному.

Перша — це «чутлива статуя» Кондільяка{71}. Декарт обстоював теорію природжених ідей; щоб спростувати його теорію, Етьєн Бонно де Кондільяк вигадав мармурову статую, влаштовану як людське тіло та вмістилище душі, яка однак ніколи не відчувала й не думала. Кондільяк починає з того, що наділяє статую лише одним чуттям, можливо, найпростішим з усіх — нюхом. Запах жасмину — це початок біографії статуї; якусь мить у цілому Всесвіті для неї не існує нічого, крім цього аромату, а радше цей аромат і є цілим Всесвітом, та вже за мить ним стане запах троянди, а потім гвоздики. У свідомості статуї є один-єдиний запах — і ми вже маємо увагу; запах лишається й тоді, коли обставина, що його спричинила, зникає, — і ми маємо пам’ять; одне теперішнє враження й одне минуле оволодівають увагою статуї

1 ... 5 6 7 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга вигаданих істот», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга вигаданих істот"