Читати книгу - "Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник"

- Цікаво, що він там робить? - задався питанням хлопчик.

- Полює, напевно, - здогадалася бабуся.

- На кого? - насторожився Макс, навіть не уявляючи, що може опинитися під ним у воді.

- У печерах ховається багато всякої живності: найпоширеніші мешканці - це мурени, - пояснила вона.

- Ух, ти-и! От би побачити! - захоплено протягнув Макс.

- Та ти що?! З муренами краще не зустрічатися, вони небезпечні і можуть вкусити, - попередила вона. - І взагалі, чого ти сюди поліз, все одно ж нічого не побачиш без ліхтарика.

- Ой, так у мене ж вбудований ліхтарик у годиннику є! - згадав хлопчик.

- Не лізь у печеру, краще давай його тут почекаємо, сховаємося за камінням, - запропонувала вона, хвилюючись за онука.

Але Макс як зразковий онук, міг би послухатися бабусю, а ось Актор як спецагент, не міг зірвати стеження через бабусину турботу. Він надів маску і швидко пірнув у воду, не давши бабусі навіть отямитися.

Поринувши в чорну воду, Актор активував ліхтарик на годиннику, і негайно ж морську темряву висвітлив промінь розсіяного світла. Хлопчик рушив далі до печери, розглядаючи підводне каміння. Дайвера ніде не було видно. «Мабуть, він перебуває на більшій глибині» - подумав Актор і пірнув ще глибше в товщу води, наскільки це дозволяла зробити маска. Звісно ж, з аквалангом можна опуститися на саме дно, але Макс не мав такої можливості. Треба буде поговорити з бабусею, щоб відправила його до школи дайверів, це чудова нагода набути подібної навички на канікулах.

Макс повернув голову, щоб озирнутися на всі боки і раптом зустрівся з жахливою зубастою пащею! Якесь чудовисько насувалося на нього, розкривши рота із рядами кривих зубів. Актор злякався не на жарт, адже він був беззбройний і абсолютно беззахисний під водою! Все ж таки мала рацію бабуся, нема чого потикатися до печери... І тут знаменита кмітливість Макса підказала йому ідею: увімкнути промінь сильного світла на шпигунському годиннику, щоб засліпити чудовисько! Він негайно намацав кнопку і за лічені частки секунди яскравий потік світла засліпив зубасте чудовисько. Воно затулило пащу і почало звиватися від шоку. Актор не зволікаючи, одразу ж піднявся на поверхню і вдихнув повітря. Там до нього негайно підпливла бабуся і підхопила за руку:

- Ось ти де, шибеник! Змусив мене хвилюватися! Що там сталося під водою? Що це за яскравий спалах світла?

- Ба, там таке!.. - спробував пояснити Макс, але тут помітив, як щось спливло на поверхню води.

- Дивись! Що це? - показав він пальцем, уже впізнавши розкриту зубасту пащу.

- А це і є мурена, про яку я тобі розповідала, тільки дохла, тому  вже небезпечна, - відповіла вона.

Макс досі не міг отямитися від переляку. Але на поверхні води чудовисько виявилося не таким вже й великим і страшним. Хлопчик згадав, що у воді всі предмети здаються більшими через заломлення світла. Буває зловиш рибу на вудку, вона здається великою, а коли витягнеш її з води, то виявляється набагато меншою. Такий ось оптичний обман. Онук не став розповідати бабусі про свою пригоду, щоб не хвилювати її.

- Пора забиратися звідси, поки нас не застукали, - запропонував він.

На зворотному шляху, поки вони пливли до берега, хлопчик пояснив, що не зміг розгледіти дайвера під водою, оскільки не мав можливості опуститися на велику глибину.

- Так, із маскою тобі не змагатися з аквалангістом, - погодилася бабуся.

- А чи можна навчитися цього в дайверському клубі? - одразу ж запитав онук.

- Це непогана ідея! Тобі б знадобилося! Сходимо сьогодні ж і запитаємо, чи приймають вони на навчання дітей, - погодилася вона.

Коли вони вийшли на берег, бабуся насамперед дістала з-під куща рушник і закутала в нього Макса. Найбільше вона хвилювалась, що він переохолодиться у воді й захворіє, тоді вже точно батьки не відпустять більше онука до неї на канікули.

- Максе, час снідати. Ми й так вже запізнилися.

- Ба, але я не можу піти зараз! Мені необхідно простежити за катером, - обурився онук.

- Тоді пропоную тобі відповідний варіант, - пішла на компроміс бабуся. - Ми сядемо в затишному кафе на пляжі, звідки відкривається вид на море і чудово видно катер. До того ж там готують до сніданку чудові вафлі з морозивом і фруктами!

Макс одразу ж уявив собі ароматні ласощі й у нього потекла слинка:

- Вмовила! - швидко погодився він.

За кілька хвилин він уже навертав гарячу вафлю з нутеллою і закушував улюбленим ванільним морозивом. Бабуся розмішала цукор у чаї й посунула чашку онукові:

- На ось, запий! Не давися в сухомятку, - командували вона.

- Ба, ти б краще за "Медузою" слiдкувала, - дорікнув їй Макс.

- Ой, дивись-но, від катера відчалила шлюпка! - раптом вигукнула вона.

Макс від несподіванки поперхнувся чаєм.

- Де? - схаменувся він.

Бабуся поплескала онука долонею по спині, щоб він прокашлявся.

- Та он вона, вже близько від пляжу! Шлюпка з мотором, швидко дісталася.

Макс спостерігав, як шлюпка причалила до берега. З неї вийшов чоловік, прив'язав її канатом до причалу і пішов у бік міста. Усе це відбувалося на досить великій відстані, тому розгледіти його обличчя не було можливості.

- Ба, я повинен простежити за ним! - підскочив Макс зі свого місця.

- Зачекай, не поспішай. Нікуди він не дінеться, повернеться назад на свій катер, а ми його тут почекаємо. Ти ж ще не отримав команди стежити за ним?

Бабуся мала рацію. Макс не тільки не отримував такої команди, але навіть не встиг повідомити в агентство нову інформацію. Він сів на місце і відіслав фотознімки катера куратору. Буквально за кілька хвилин його годинник заблимав блакитним світлом: Актора викликали на зв'язок.

- Ба, я в туалет, мені потрібно зв'язатися з агентством, - попередив онук і пішов.

Закрившись у кабінці, Макс натиснув кнопку виклику на годиннику. Миттєво з'явилася зелена голограма, на якій красувалося обличчя агента 48: