Читати книгу - "Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник"

- Акторе, привіт! Ми ідентифікували катер за моделлю, назвою і прапором: він належить одному хорватському яхтсмену на ім'я Йосип Кнежевич. У нас нічого немає на цю людину, вона поки що не значиться в нашій базі даних.

- Ось саме так, поки що. Адже він замішаний в історії з отрутою, - зауважив Макс.

- Що правда, то правда... Ти до речі молодець, що катер розшукав, - похвалив агент Бульдог.

- Я ще й людину бачив, щоправда далеко, не зміг розгледіти обличчя. Він на шлюпці пришвартувався до берега. Чекаю на ваші вказівки, - з готовністю виголосив Актор.

- Не зрозуміло, чому він там затримався, адже капсулу вже передав, - задумався куратор.

- Може простежити за ним?

- Ні, поки що не треба. Ми зв'яжемося з нашим офісом у Хорватії, може вони дадуть нам потрібну інформацію. Але якщо помітиш щось цікаве, то повідом, - попросив агент 48.

Оскільки стежити ні за ким не довелося, Макс із бабусею вирушили прямо в місцевий дайвінг-клуб. Розташований на березі моря, він мав свої катери для дайвінгу, приміщення з обладнанням, заправну станцію для балонів із кисневою сумішшю і склад із гідрокостюмами. Біля стійки реєстрації їх зустрів чоловік на ім'я Костас, середніх років із довгою бородою і вузлом волосся на маківці. Макс узагалі помітив, що мода місцевих яхтсменів і дайверів дуже відрізнялася від того, що він звик бачити вдома. Незмінне довге волосся, зібране в пучок і довга борода були основною їхньою відмінністю. Бабуся звернулася до дайвера з питанням, чи приймають вони на навчання дітей.

- Звичайно, для дайвінгу немає вікових обмежень. Ми приймаємо дітей із семи років. Щоправда, занурюватися на глибину вони можуть тільки в супроводі інструктора, - відповів він.

- Чудово, моєму онукові, Максу, майже вже девʼять років, візьміть його на навчання, - попросила бабуся.

- Чи вмієш ти плавати, Максе? - уточнив інструктор.

- Так, я займаюся сноркелінгом із маскою щодня, - відповів він.

- Добре, значить певні навички ти вже маєш, буде легше дихати з редуктором, - похвалив Костас.

- Скажіть, чи зможу я отримати сертифікат дайвера?

Інструктор усміхнувся:

- Якщо пройдеш повний курс навчання протягом двох тижнів, успішно відпрацюєш програму вправ у басейні, складеш теоретичний іспит і здійсниш навчальні занурення в морі, то звісно отримаєш міжнародний сертифікат Bubblemaker, Максе.

- А що дає цей сертифікат? - діловито поцікавився хлопчик.

- Якщо  ти сертифікований дайвер, то зможеш занурюватися в усіх дайвінг-центрах світу, - відповів Костас.

Хлопчик вже передчував підводні занурення в печери за піратськими скарбами, як раптом згадав про мурену:

- Скажіть будь ласка, а ми будемо занурюватися в печери?

- Звичайно, печери - найцікавіше місце для дайвінгу! - вигукнув Костас.

- А як же мурени? - здивувався Макс.

Дайвер розсміявся:

- Про це не варто хвилюватися! Уся ця живність ховається від світла ліхтарів. До того ж занурюватися ти будеш тільки в супроводі інструктора, а він зможе тебе захистити, не сумнівайся!

Макс покосився на стійку з гарпунами: зброя для підводного полювання стояла в ряд, привертаючи увагу гострими стрілами.

Перше заняття призначили на завтра. У дайвінг-клубі, який називався «Акванавт», заняття проходили англійською мовою, щоб розуміли туристи. Макс вже непогано розмовляв англійською, не дарма ж він два роки займався з репетитором. Записавшись до клубу, він ішов додому буквально підстрибуючи від радості. Як же здивуються в секретному агентстві, коли дізнаються, що він, Актор, став справжнім сертифікованим дайвером! Не кожен спецагент може похвалитися подібним вмінням. А це означає, своєю чергою, що тепер Максу довірятимуть більш серйозні завдання, що вимагають підводних навичок.

Після дайвер-клубу бабуся потягла Макса на ринок купити свіжих продуктів. Він би, звісно, вважав за краще знову запірнути з маскою у море, але знав напевно, що одного його на пляж не відпустять. Проходячи рядами вздовж прилавків із різноманітними фруктами, хлопчик раптом помітив знайому фігуру. Все ж таки не дарма він виконував усі ці вправи на запам'ятовування особливих прикмет. Ось і зараз він здалеку впізнав людину з "Медузи": блакитні шорти, чорний рюкзак і біла кепка підтвердили його здогадку. Актор намагався наздогнати підозрюваного, щоб нарешті роздивитися його обличчя, але пробиратися в натовпі покупців виявилося складною справою. Люди юрмилися біля прилавків та загороджували прохід сумками з покупками. Макс лавірував між перехожими, як тільки міг, але постать у білій кепці віддалялася все далі й далі.

- От дiдько, я знову його упустив! - тупнув ногою розчарований  онук.

- Не засмучуйся, ми його знову на морі побачимо, - заспокоїла бабуся, яка підійшла до Макса. - Ходімо зі мною, купимо фруктів додому.

Навантажившись покупками, немов в'ючний осел, онук допомагав бабусі нести сумки додому. Сонце вже піднялося високо, стояла літня спека, піт струменів з-під кепки і заливав очі. Так, що не кажи, а робота шпигуна набагато легша й цікавіша, ніж господарські закупівлі. Але старшим потрібно допомагати, від цього нікуди не подінешся.

Діставшись додому, втомлений Макс завалився на диван. У прохолодній кімнаті було так добре, що він поступово провалився в сон.

Розбудив хлопчика голос бабусі, яка кликала онука:

- Максику, вставай, обід готовий!

Макс піднявся і знехотя поплентався на кухню. Їсти зовсім не хотілося. Але в них із бабусею був негласний договір: вона ніколи не запихає його їжею за умови, що він їсть самостійно хоч якусь їжу на свій смак. Тож бабуся лише пропонувала в обов'язковому порядку, а Макс обирав і не вередував. У принципі, це їх обох влаштовувало: закупи вони робили разом і Макс мав змогу обирати те, що йому хочеться, а це унеможливлювало появу на столі небажаної їжі. Та й узагалі, вони з бабусею легко знаходили спільну мову і завжди розуміли одне одного. Ось тільки її надмірна опіка не давала онукові спокою. Вона ні на крок його самого не відпускала, боялася, що загубиться дитина в чужій країні. А те, що ця дитина майже професійний спецагент, у розрахунок не бралося.