Читати книгу - "Будеш мені нареченою, Анна Пахомова"

Черговий шалений ранок. Голова мов ватою набита. Вчорашня розмова з Тимуром обернулась черговим нічним кошмаром. Щось небезпечне крилось в темряві, заліплювало рот рукою, не даючи дихати. Я намагалась кричати, але з горла не вирвалось жодного звуку.
Тож кваплячись в садочок, я мимохіть подумала, що пропозиція Тимура абсолютно безглузда. Це йому вигідно мати наречену. Сам же про це і розповів. А мені гратись в ці ігри немає жодного сенсу. Навіть з урахуванням грошей хірурга.
Ну невже я впала так низько? Звісно ні! В мене є гордість. Я не буду брати гроші за те, що вдаватиму чиюсь наречену.
Крапка.
- Людочко! - Родіон ніби мене й чекав на підході до офісу. Зиркає на годинник, і неприємно всміхається. - Знову запізнюєшся на п'ять хвилин.
- НІ! - обурююсь, і теж дивлюсь на екран мобільного, де висвічується точний час - без п'яти хвилин дев'ять.
- Так, - каже він і бере мене під лікоть, не даючи підійти до ліфта. - На два слова, Людо.
- Якщо ви хочете перепросити за вчорашнє, - видушую з себе.
Від грубого доторку неприємної мені людини тіло немов дерев'яніє.
- Перепрошувати маєш ти - адже це ти виставила мене дурнем. Спеціально напевне сказала своєму хахалю куди ми поїдемо? Хотіла влаштувати бійку між нами за своє миле личко?
Я аж задихаюсь від несподіваного потоку обвинувачень.
- Тож Люд без образ - але за тобою борг. І ти або віддаєш його сьогодні ж, або вилітаєш мов корок з офісу.
- Який борг? - шепочу я.
- Оральний. Чекаю в обід.
Він відпускає мій лікоть і йде до ліфта. А я не маю жодного бажання їхати з ним в замкнутому просторі.
- Тимур вам цього не пробачить! - кричу Родіону в спину.
- А ми йому нічого не кажемо, - менеджер підморгує мені і заходить в ліфт. Було б чудово, якби той десь застряг між поверхами на цілий день!
Але звісно такого дива не сталось. Я чекаю поки ліфт повернеться і авжеж запізнююсь на своє робоче місце, але мені байдуже. Більше хвилює те, що Родіон чекає від мене в обід. Руки тремтять, коли я ставлю сумочку на стільчик.
- Люд, у тебе все добре? - питає Іра, моя колега і сусідка по столу. - Ти мов примару побачила.
- Нерви ні к чорту, - відповідаю я.
- Хочеш дам номерок гарного невролога? - питає вона.
- Так, - відповідаю машинально.
Вибір у мене не найлегший. Треба щось робити з Родіоном. Він від свого не відступиться. А значить - єдиний вихід, це прохати про допомогу у Тимура. І погоджуватись на фарс з заручинами.
Я зволікаю із дзвінком. Тимур же сказав, що вранці у нього операція. Але як довго вона буде тривати? Родіон час від часу виходить з свого кабінету в загальний зал, і що раз його погляд зупиняється на мені. Він ніби обмацує мене, роздягає поглядом, зазирає під синю блузку, в пошуках м'якої плоті.
Я стискаюсь від цього. І гострого відчуття дежавю. Наче все це вже було. Снилось в якомусь з моїх кошмарів.
За що мені це?
Потім нарешті я набираю номер телефона Тимура.
- Людо! Радий тебе чути, - бадьоро відповідає він майже одразу. - Як справи?
- Мені потрібна допомога, - кажу я.
Я замкнулась в туалеті. Не дуже хочеться, щоб про мої проблеми чув увесь офіс.
- Якого ґатунку? - уточнює хірург.
- Забереш мене в обід? - питаю. - Родіон знову чіпляється…
- Я так розумію, що ми вже перейшли до виконання своїх ролей? - чую в його тоні посмішку.
- За обідом обговоримо, - відповідаю йому.
- Скинь адресу, буду за годину, - обіцяє Тимур.
Від його спокійного, сповненого рішучості тону мені стає спокійніше.
Я вже не так нервово озираюсь навколо. Пишу смс з адресою. І підходжу до умивальника, і зиркаю в дзеркало. Білі стіни офісного туалету чудово відтіняють моє втомлене обличчя. Але я мушу визнати - навіть стурбована, втомлена і знервована - я красива. В цьому напевно і є головна проблема. Була б я якось страховидною, Родіон би навіть не глянув на мене. Але виграш в генетичну лотерею зіграв зі мною поганий жарт, принісши більше неприємностей, ніж переваг.
Я умиваюсь, витираю серветкою обличчя, слідкуючи, щоб не розмазати туш. І повертаюсь на своє робоче місце.
Цифри на моніторі більше не стрибають мов блохи. Певно розмова з Тимуром додала мені впевненості. Тож я занурююсь в роботу.
Аж поки не відчуваю присутність Родіона над собою.
- Людмило, зайдіть в мій кабінет каже він.

- Я не хочу створювати додаткові складнощі. У мене є син, і він не зрозуміє, чому ти на короткий час з'явився в нашому житті, а потім зник, - кажу я Тимуру, сідаючи в його розкішний автомобіль. - Нам уже не двадцять років. Я - мама, ти скоро станеш главою кардіології. Ми дорослі люди.

- Ми можемо бути дорослими, при цьому залишаючись самими собою. І я не збираюся зникати з твого життя, коли все закінчиться. Ми будемо друзями, і я буду дружити з твоїм сином також, - сказав Тимур. - Давай проїдемось, тут є непоганий ресторанчик.
У його очах була така щирість, що мені хотілося вірити. Я сподівалася, що встигла придбала імунітет до чоловічої чарівності, але це ж був Тимур, і я не знаю, що від нього чекати.
Він мені завжди подобався. У середній школі він був одним з моїх друзів. Він був веселим і дуже розумним хлопцем, і коли наші шляхи розійшлися, я трішки за ним шкодувала. До цього часу не можу пригадати ту жахливу подію, через яку ми різко були вимушені змінити школу. Щоразу як намагаюсь згадати своє підліткове життя мене переповнює жахлива тривога і огида. А потім починає боліти голова.
Щось подібне я відчула всього десять хвилин тому, коли Тимур влетів в мій офіс. Родіон не чекав появи мого так званого нареченого.
- Ще раз я почую скарги від моєї нареченої на тебе - і тебе звільнять! - похмуро підходячи до мого столу заявив Тимур.
- З кого б це дива? Я зараз охорону викличу, - спробував відстояти свою територію Родіон, намагаючись не виглядати перед підлеглими повним лохом.
Я ж сиділа ні жива, ні мертва в цю мить. В душі було якесь дивне відчуття - наче я не вірила, що хтось на кшталт Тимура може за мене заступитись. І від того не знала, як реагувати.
- Краще виклич свого начальника, - хмикнув хірург. - Боїшся?
Він дістав телефон і за мить генеральний директор стояв біля нас. Я була шокована такою швидкістю. А ще більше тим, що Геннадій Іванович усміхався Тимуру і тис йому руку як давньому другу.
- Оце так несподіванка! - він поплескав Тимура по плечу. - А ти що тут робиш?
На фоні цієї розмови Родіон то червонів то блід, смішно відкриваючи і затуляючи свою пельку.
- Твій підлеглий хотів викликати охорону, - недбалий кивок на Родіона.
- Родіку, ти що! Тимур Костянтинович - завжди бажаний гість у нашій фірмі. Може прийдемо до мене в кабінет?
- На жаль я за своєю дівчиною заїхав, ми домовились пообідати, - Тимур вказує на мене.
Тепер я центр уваги всього офісу. Почуваюся геть ніяково. Генеральний змірює мене поглядом і усміхається.
- Не буде заважати. Але добре, що хоч зателефонував, було б геть некрасиво з твого боку, коли б був і нас і не привітався.
- Я теж так подумав, - Тимур потис руку генеральному, і підхопив мою сумочку. - Ходімо люба.
Родіон просто розчинився в просторі, мігрувавши в свій кабінет. Я ж з полегшенням пішла за Тимуром на вулиці.
І ось тепер вслухаюсь в його пропозицію, і розумію - великого вибору насправді у мене немає. Ми вже вступили в гру. Навіть не обговоривши правила.
Минуло чимало років, перш ніж я побачила Тима дорослим, і я була вражена тим, яким привабливим чоловіком став мій давній друг. Звичайно, на цей час і я стала зовсім іншою, але Тимур, як і раніше, хвилював мене. Було в ньому щось таке, що змушувало мене хотіти бути поруч із ним. Щось небезпечне.

- І які в усього цього будуть наслідки? - питаю я.

Я мовчки спостерігаю за ним, немов намагаюся зрозуміти, чи можна йому довіряти.Так, він пропонував мені доволі дивну схему, але мені справді необхідна допомога, гроші захист, а йому потрібна наречена.
- Лікарняна рада ухвалить рішення за два місяці, тож мені потрібно, щоб ти побула моєю нареченою близько трьох місяців, щоб потім піти зі мною на прийом на честь мого призначення і відкриття кардіологічного відділення.
- Три місяця? Ми маємо жити разом? - питаю я.
І серце несподівано нерівно стрибає в грудях.
Я уявляю Тимура зранку. Не в сорочці і штанах як зараз. А сонного в трусах-боксерах, зі скуйовдженим волоссям, і заспаними очима. З легкою щетиною на щоках. Як він робить каву, чи виходить з душу, обгорнутий одним рушником…
Чорт! Не треба мені такого співмешканця. Тимур занадто привабливий як чоловік. Тому навіть пальці схрещую, загадуючи бажання аби він зараз відмовився від спільного життя.