Читати книгу - "Послухай мене, Тесс Геррітсен"

— Минулої ночі, — спитала Джейн, — ваша бабуся чула щось незвичайне? Якісь голоси, гармидер?

Перш ніж Лена встигла перекласти, пані Леонґ уже хитала головою. Вона явно зрозуміла запитання і відповіла ще одним довгим потоком слів мандаринською.

— Бабуся каже, що нічого не чула, але вона лягає спати о десятій, — переклала Лена. — Софія була на вечірній зміні в лікарні, і зазвичай вона приходить додому близько половини дванадцятої, опівночі. До того часу бабуся вже спить. — Лена зупинилася, бо лані Леонґ заговорила знову. — Вона питає, чи сталося це саме тоді? Одразу як Софія прийшла додому?

— Ми так гадаємо, — сказала Джейн.

— Це було пограбування? Бо по сусідству вже було кілька проникнень.

— Коли були ці проникнення? — спитав Фрост.

— Одне — кілька місяців тому, в сусідньому кварталі. Коли це сталося, господарі були вдома в ліжку і все проспали. Після цього мій батько поставив на бабусині двері нові засувки. Не думаю, щоб Софія взагалі переймалася своїми. — Лена подивилася на Джейн, потім на Фроста. — Сталося саме це? Хтось намагався її пограбувати, а вона його застукала?

— З її будинку зникли деякі речі, — сказала Джейн. — Її сумочка, мобільний. Можливо, ноутбук. Ваша бабуся, бува, не знає, чи мала його Софія?

Ще один швидкий обмін репліками мандаринською.

— Так, — сказала Лена. — Бабуся каже, що Софія користувалася ним у себе в кухні минулого тижня.

— Вона може його описати? Який колір, марка?

— О, я сумніваюсь, що вона знає щось про марку.

— Яблуко, — сказала пані Леонґ і показала на миску з фруктами на стійці.

Джейн з Фростом здивовано перезирнулися. Ця жінка справді відповіла зараз на їхнє запитання?

Фрост дістав свій телефон і показав на логотип ззаду.

— Таке яблуко? «Еппл комп’ютер»?

Жінка кивнула.

— «Еппл».

Лена засміялась.

— Я ж казала, вона розуміє більше, ніж вдає.

— Чи може вона розповісти нам про цей ноутбук? Якого він кольору? Старий чи новий?

— Джамал, — відреагувала бабуся. — Він допомагати їй купувати.

— Гаразд, — сказав Фрост, занотовуючи ім’я в блокноті. — В якій крамниці працює Джамал?

Пані Леонґ похитала головою. У розпачі вона розвернулася і заговорила до онуки.

— А, цей Джамал, — сказала Лена. — Це хлопець, що живе далі по вулиці, Джамал Берд. Він допомагає багатьом літнім жінкам по сусідству. Знаєте, тим, що не можуть зрозуміти, як увімкнути телевізор. Про ноутбук вам потрібно поговорити з ним.

— Так і зробимо, — сказав Фрост, закриваючи блокнот.

— І вона каже, що ви маєте скористатись холодним зеленим чаєм з календулою, детективе.

— Що?

— Від вашого опіку.

Пані Леонґ вказала на болісно червоне обличчя Фроста.

— Почуватись набагато краще, — сказала вона і вперше спромоглась усміхнутися. Фрост і мав стати тим, кому ця сумна жінка нарешті всміхнеться. Срібноволосі пані завжди, схоже, сприймали його як свого давно загубленого онука.

— Ще одне, — сказала Лена. — Бабуся каже, що вам потрібно бути обережними, коли ви говоритимете з Джамалом.

— Чому? — спитала Джейн.

— Бо ви поліцейські.

— А він має щось проти копів?

— Ні Але його матір має.

4

— Чому це ви хочете поговорити з моїм сином? Ви, люди просто собі гадаєте, що він щось не те зробив?

Беверлі Берд стояла на захисті своїх дверей, непорушним бар’єром від усіх, хто насмілиться вдертися в її дім. Хоч і нижча за Джейн, вона була непохитна, як пеньок, міцно вкорінений розставленими ногами у рожевих капцях.

— Ми тут не для того, щоб звинувачувати в чомусь вашого сина, мем, — тихо сказав Фрост. Коли потрібно було вгамувати пристрасті, Фрост був справжнім заклинателем криз — голосом, на який Джейн покладалась для збивання градусу напруги. — Ми лише сподіваємось, що Джамал зможе нам допомогти.

— Йому лише п’ятнадцять. Як це він має допомогти у справі про вбивство?

— Він знав Софію, і...

— Як і всі інші в окрузі. Але ви чомусь зосередилися на єдиному чорному хлопцеві у кварталі?

Авжеж, їй саме так, мабуть, і здавалось, а як інакше? Матері весь світ здається небезпечним місцем, а коли ти — матір чорного сина, ці небезпеки лише множаться.

— Пані Берд, — сказала Джейн, — я теж матір. Я розумію, чому вас непокоїть наша розмова з Джамалом. Але нам потрібна допомога, щоб ідентифікувати комп’ютер пані Суарес, бо ми чули, що ваш син допомагав його купувати.

— Він допомагає багатьом людям з їхніми комп’ютерами. Навіть отримує за це платню іноді. Роззирніться по району. Роззирніться по району. Скільки цих старих, на вашу думку, можуть розібратися навіть зі своїми телефонами?

— Тоді він — ідеальна людина, щоб допомогти нам знайти її зниклий ноутбук. Той, хто вдерся в її будинок, забрав його, і нам потрібно знати марку та модель.

Пані Берд якусь мить пильно дивилася на них наче мама-ведмедиця, зважуючи, чи не становлять ці зайди загрози її ведмежаті. Потім вона неохоче відступила і впустила їх в дім.

— Просто, щоб ви знали, я маю мобільний телефон і не боюсь фільмувати цю розмову.

— Якщо вам так буде легше, — сказала Джейн. А хто не має у наш час телефону? Це був світ, в якому поліція тепер мусила працювати, де кожен їхній крок записували, а потім уважно розбирали. На місці цієї матері вона б чинила так само.

Пані Берд провела їх коридором, шльопаючи своїми рожевими капцями по п’ятках, і гукнула у відчинені двері кімнати сина: «Любий, це поліція. Вони хочуть поговорити з тобою про Софію».

Хлопець, мабуть, підслуховував їхню розмову, бо не зреагував на це повідомлення, навіть не повернувся, щоб на них подивитися. Він сидів за своїм комп’ютером, зсутуливши плечі, ніби вже деморалізований їхнім візитом. У кімнаті був типовий