Читати книгу - "Вагітна від нареченого сестри, Ярл Конг"

Вони взагалі в курсі, що у мене сьогодні день народження? І чи взагалі в курсі того, що на день народження іменинника намагаюся порадувати, засипати його приємними подарунками й чудовими емоціями. А не заганяти в ступор такими питаннями, змушуючи червоніти від маківки до самих п'яточок.

- Я відмовляюся відповідати на це питання, - бо це особисте. Це найбільш особисте з усього найбільш особистого, вони це не розуміють? Я, звичайно, усвідомлюю, що Ніколас явно досвідчений в цьому плані, та і сестра явно побачила те, чого я не бачила, але, чорт забирай, не всі ж такі розкуті та вільні, щоб обговорювати такі моменти. Це червона лінія, за котру не можна заходити.

- Як це відмовляєшся? Так не можна! Ти повинна відповісти! - Найбільше мені хотілося зірвати злість на Альбіні, яка сама появилася в цьому будинку неждано-негадано, так ще й прихопила з собою чоловіка, який вганяє в смуток. Але після сестри на черзі отримати прочуханку очевидно йде Віка, яка сьогодні максимально активна, і саме її не влаштовує те, що я намагаюся ухилитися від правил цієї дурної гри.

- Кі, - рука Альбіни опиняється на моєму плечі, так розумію, це має мене заспокоїти, - просто скажи "так", чи "ні" і все, тут же немає нічого такого сороміцького. Всі свої.

Всі свої? Справді? Навіть ось цей наполовину голий персонаж, який і надалі витріщається на мене й очікує відповіді на своє питання? Він теж свій? Коли ж це ми встигли поріднитися?

- Ні, - і на цьому короткому слові підіймаю погляд і впиваюся ним в обличчя Ніколаса. Хочу показати чоловікові, що це моє свято, мої вісімнадцять років, котрі бувають всього один лиш раз в житті, і він не зіпсує мені настрій своїми нахабними діями та ще нахабнішими питаннями.

- Полетіли далі! - Ніби підживлена цим моїм "ні, Ната дарма часу не втрачає, а далі крутить пляшечку. В той самий час, як я бачу полум'я, котре запалюється в очах нареченого сестри.

Якщо до цього в очах Ніколаса було невеличке багаття, язички якого полоскали мою шкіру своїм теплом, то наразі там ціла ватра, в якій я згораю. Я вважала, що зможу переплигнути через цю ватру, що зможу її подолати, але не розрахувала сил і беркицьнулася прямо в неї. І тепер згораю дотла під цим поглядом.

- Правду говорять, що іменинницям щастить, - голос Ліки змушує мене вилізти з цієї безодні та перевести очі в бік від чоловіка.

- Ну, що, Кі, що вибираєш? - З жахом усвідомлюю, що пляшечка знову вказала на мене. Знову я під прицілом. Ось про яке "щастить" мовила Ліка. Чи то можливо, поки я літала в хмарах, Ната наробила чудес, щоб саме на мене впав вибір?

"Може, варто було стежити за пустотливими рученятами подруги, а не витріщатися на мужика? На чужого, на секундочку, мужика."

Та ви всі змовилися, чи що? Навіть мій внутрішній голос грає проти мене. Ні щоб завчасно попередити про можливі махінації з боку Нати, так ні, він вже зараз знущається з мене, з цікавістю поглядаючи, як я буду вибиратися з цієї психологічної ями.

- Правда, - що ж, гіршого питання ніж попереднє вже важко придумати, тож вирішую, що краще вибрати "правду".

"А то ще зараз загадають в якості дії піти втратити десь цноту, еге ж?"

Ну, ви тепер точно впевнилися в тому, що внутрішній голос мій ворог? Адже ще до питання не дійшло, а я знову сиджу й обливаюся потом від цього дурного припущення.

- Давайте я, - скоріш за все, просто не буде, це я зрозуміла відразу після того, як сестра викликалася тероризувати мене правдою, - якби у тебе була така змога, ну, просто чисто гіпотетично уявимо, що у тебе є така змога, ти б позбавилася невинності з таким, як Ніколас?

Гасіть світло... Тільки це допоможе приховати мій розчавлений стан. А, і звук якщо можна, то теж вимкніть, бо ці присвисти подруг роблять тільки гірше...

Відчуття, ніби я сиджу дупою на розжареній конфорці, зверху струмує кип'яток, а це ще й все відбувається в розпареній бані, з якої у мене немає змоги вибратися. Ось це навіть не приблизне почуття, яке я наразі переживаю.

На чорта Альбіна це робить? Навіщо запитувати такий абсурд? Вкотре показати, що такі чоловіки як Ніколас можуть належати тільки їй? А я просто сіре мишеня, яке повинно перебиватися недоїдками?

- Ну так що? Так чи ні? - Схоже на те, що ми з сестрою починаємо віддалятися одна від одної, і це безповоротний процес, бо, наприклад, зараз вона взагалі не відчуває того, наскільки мені кепсько, наскільки я пригнічена її питанням, а суне далі. Тисне і тисне, намагаючись довести мене до зриву.

Відповідати "ні"? Всі зрозуміють, що це очевидна брехня. Навіть я це буду прекрасно розуміти. Бо мало хто відмовиться від такого чоловіка як Ніколас. Хоча б провести з ним певний час, не кажучи вже про те, щоб опинитися з ним в одному ліжку...

Відповідати "так"? Це правда. Всі усвідомлять, що я кристально чиста з ними. Тільки от... А як після цієї відповіді дивитися в очі цьому чоловіку? Як тоді з ним спілкуватися, якщо він буде розуміти, що я його хочу? А сестра... Як з нею продовжувати хоча б щось, коли вона буде знати, що її наречений плід моїх сексуальних бажань?

Чорт, моя рука завмерла між синьою та червоною кнопкою, яку з них не натисни, буде потужний вибух...