Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

– Треба буде перевірити хлопчика, – немов сам до себе, пробурмотів він і раптом спитав: – Ти більше не живеш з батьком?

– Ні, – машинально відповіла я, перш ніж встигла себе зупинити.

Та що ж це таке! Чому я все йому викладаю?

– А чому ти питаєш? – кинула я у відповідь. – Ти знаєш його?

– Не особисто, – похитав головою Асгейр. – Але я охороняв тебе з самого народження, тому, звісно, часто його бачив.

Я завмерла, так і не донісши чашку до губ.

– Ти... що?

Асгейр знову поглянув на мене. Суворі риси обличчя пом’якшали, коли він повторив.

– Я охороняв тебе до того, як ти зникла. Ти – обіцяна Одіну валькірія.

Я кліпнула, не вірячи в почуте.

Я пам’ятала те, що читала про Одіна. Величний, мудрий і жорстокий бог. Одноокий старець з посохом і двома воронами. Повелитель буревіїв і Дикого полювання.

Про валькірій я знала набагато менше. Лише те, що це жінки-воїтельки, що збирали душі кращих загиблих на полі бою і переносили до Вальгалли – палацу померлих воїнів.

Руки ослабли від хвилювання. Я глянула на свою чашку, швидко поставила її на столик і звелася на ноги.

– Це просто смішно. Я не можу бути валькірією. Тим паче – обіцяною Одіну.

Асгейра мої слова не вразили. Він мовчки спостерігав, як я заводжуся все більше. Я ж, помітивши його спокій, розізлилася ще більше.

– Я не бездушний предмет, щоб мене комусь обіцяти! – розпачливо вигукнула я. – Хто взагалі міг таке зробити?

– Твій батько.

Я завмерла з відкритим ротом, проте цього разу з нього не вилетіло ні звука. Поки я переварювала новину, Асгейр з дратуючою незворушністю далі пив свій чай.

– Ні, – оговтавшись, похитала головою я. – Це не може бути правдою. Ти брешеш.

– Брешу? – хмикнув Асгейр, теж підводячись на ноги.

Наблизившись до мене, він схилив голову ближче. Я відчула, як в грудях розлилося дивне тепло від його присутності. Таке, ніби моя душа знала його, а він – мене.

– Може, ще скажеш, що батько тебе дуже любить?

Я зазирнула в його буремні очі в останніх променях денного світла і понуро похитала головою. Він кивнув, задоволений.

Мої стосунки з батьком дійсно завжди були прохолодними, а пізніше й натягнутими. Ми рідко розмовляли на важливі теми. Все життя я думала, що він звинувачував мене в тому, що мама померла під час пологів, народжуючи мене, але... Якщо він віддав мене, тоді все мало сенс. І його ставлення до мене, і мої здібності.

Як він міг так вчинити з власною донькою? За що?

– Яке він мав відношення до всього цього? – прошепотіла я, здригнувшись, хоча на вулиці досі було тепло.

Асгейр помітив це і зняв зі спинки мого крісла теплий плед. Розгорнув і накинув мені на плечі. Я вчепилася в нього пальцями, мов у рятувальний круг, але очі не опустила.

– Раніше він був ерилем – одним з багатьох магів на службі в Одіна, – пояснив він. – Більше ні. Це все, що я знаю про його минуле.

Від почутого голова йшла обертом. Помітивши, що я ледве тримаюся на ногах, Асгейр обережно всадив мене назад у крісло і опустився поруч, схиливши коліно. Я підняла на нього очі, не приховуючи розгубленість і відчай. Зблизька став помітним маленький шрам над лівою бровою воїна.

– Чому все це відбувається зі мною? Чому той перевертень шукав мене?

Накривши мої долоні, що лежали на колінах, теплою рукою, він сказав:

– Тому що на вас полюють. Тобі небезпечно лишатися в цьому світі. Тут ти легка здобич.

– Тоді що мені робити? – прошепотіла я. Голос не слухався.

Злегка стиснувши мої долоні, Асгейр промовив:

– Пора стати тією, ким ти мала бути завжди. Я відведу тебе в Асгард – світ, де живуть і навчаються всі валькірії. Світ, у якому править Одін.

З бібліотекарки у валькірію? Такого не буває. Я жодного разу ні з ким не билася – ну, до сьогодні.

Пригадавши монстра з провулку і все, що я бачила у дитинстві, я промовчала. Асгейр встав і відійшов, щоб дати мені простір і час подумати.

Які у мене були варіанти? Якщо залишуся вдома, що було значно простіше, мене, найвірогідніше, скоро вб’ють. Я не була дурною і розуміла ризики. А якщо піду з Асгейром...

Я перевела на нього задумливий погляд. Він стояв біля перил, пив чай і вдивлявся у небо, на якому вже світилися перші зірки. Що він бачив? Про що думав? Чи розумів він, як звучить його історія? Боги, інші світи, валькірії, воїни...

Якби я не знала достеменно, що маю сили, покрутила б пальцем біля скроні.

Але сили в мене були, і перевертня я бачила на власні очі. Наступного разу, зустрівшись із йому подібним, я б воліла бути більш підготовленою.

Чашка гучно брязнула об поверхню столика. Спіймавши погляд Асгейра, я глибоко вдихнула.

– Коли вирушаємо?