Читати книгу - "Нескорене серце: принцеса Ютен-Дора, Юліана Чава"

Цього разу ми ввійшли у четверті двері біля сходів. Тут була темно-каштанова блискуча підлога, на чисто-білій стелі красувалися глибокі візерунки, а серед меблів були: довгий стіл з величезною кількістю стільців з червоними м’якими оббивками, певно, їх було кілька десятків, а також тут стояло декілька сервантів з посудом, і ще дещо особливе... Фортепіано! Справжнісіньке чорне фортепіано стояло у кутку біля вікна, а біля нього маленький оксамитово-червоний пуфик. Мабуть, Ешлі та Джессі вміють грати на ньому, а як щодо мене, якщо я вперше бачу такий великий розкішний музичний інструмент?..

За столом вже сидів чоловік, а біля нього справа – жінка. Джессі сіла ближче до неї, а я – біля чоловіка. На столі у кришталевому посуді пахкотіли страви. Але, схоже, ніхто не збирається починати трапезу.

– Доню, – промовив чоловік, – сьогодні пообіді ти зникла без вагомих причин. У тебе щось сталося? Якісь проблеми? – він стурбовано на мене подивився.

– Ні, ні... – Почала я, але, на щастя, Джессі мене перебила:

– Неконтрольовані телепортації.

– Але сьогодні ж сонячний день! Вони бувають лише у грозу, – заперечив чоловік.

– Любий, ти, певно, забув, що вони можуть переносити чарівника, якщо день дуже спекотний, – промовила жінка.

– О, так, можливо, – задумано відповів він, а потім знову звернувся до мене: – То куди ж тебе занесло телепортаціями?

– До Дакоджа, – Джессі знову відповіла за мене.

– Тебе хоч не помітили дракони чи гноми?! – не на жарт схвилювався мій "таточко".

– Ні, мене врятував якийсь хлопець... – Промимрила я.

– Отой, що стояв біля тебе у лісі? – він прискіпливо подивився.

– Так.

– Добре, – відповів чоловік. – Головне, що з тобою нічого не сталося.

Усі почали їсти. Їжа була смачною, було багато м'яса та овочів з великою кількістю приправ. Я люблю гостру їжу, тож, кухня цієї чарівної країни мені сподобалася.

– Доню, оскільки ти сьогодні неочікувано зникла, – чоловік перервав тишу, що запанувала між нами, поки ми їли, – ми відклали приїзд принца Леонарда на завтра. Ти ж знаєш, що скоро ваші заручини, тому, щоб ви познайомилися ближче, ми влаштуємо бал на честь ваших відносин з принцом.

Що-що, пробачте?! Заручини, а потім і весілля з принцом?! Поправочка: принцом, якого я ніколи не бачила. А якщо він негарний?.. Про що це я? Як я зможу прожити ціле життя з людиною, якої не просто не кохаю, а ще й лише завтра вперше побачу?! Окрім цього, в мої плани не входило залишатися у цій країні, я маю повернутися додому. Так, звісно, я забула про те, що тут закони схожі з середньовічними в Європі, а тоді принцеси і князівни не могли обирати собі чоловіка за коханням, адже були потрібні вигідні дипломатичні шлюби. Але я не можу вийти заміж зараз! Я ще навчання не закінчила, які заручини, яке весілля?

– О, пробачте, але, не думаю, що цей візит буде доречним саме завтра… – Я намагалась сказати це впевненіше, але прозвучало не зовсім розбірливо.

– Чому ж? Моя донька – принцеса, і повинна одружитися із принцом. Так сталося, що в усіх інших провінціях теж є принцеси, але з принцом Леонардом одружишся ти, моя квіточко! Це має бути велика честь для тебе, доню! Хоча, це, скоріше, честь для нього, бо він – принц провінції чарівників, а ти – принцеса Ютен-Дора… Але немає різниці. Скоро будуть ваші заручини, і ви одружитесь, – твердо сказав тепер не просто названий тато, а ще й король! Я, тобто, справжня Ешлі – принцеса! Добре, нехай вона була б з якоїсь аристократичної родини, але ж не принцесою! Ще й, схоже на те, що в Ешлі статус вищий за цього принца Леонардо. І що ж мені тепер робити?!..

Далі вечеря минула в обговоренні буденних проблем і справ королівства. Я не дуже уважно слухала, але всі розмови короля зводилися до одного – одруження його старшої доньки дуже позитивно вплине на королівську провінцію Ютен-Дор. Ось так, навіть такий люблячий тато, яким він мені здавався до цієї вечері, продав свою дочку заради благ королівства чи провінції, я так і не зрозуміла. Класична практика Середньовіччя…

Після вечері я повернулася до своєї кімнати. Звісно, мене проводила Джессі, яка, виявляється, молодша за мене.

– Ешлі, не переймайся так. Я, взагалі, не розумію, чому ти так не злюбила принца Лео. Він же такий симпатичний і милий… Кожна дівчина і з Лоруеля, і з Ютен-Дора мріє хоча б зустрітися з ним, а ти його так жорстоко зневажаєш, – обурювалась Джессі. Отже, між справжньою Ешлі і цим принцом не було хороших відносин. Може, саме тому король хоче, щоб вони зблизились? Але ж ніхто не знає і навіть не підозрює, що з принцом одружуватиметься не справжня принцеса Ешлі, а звичайна дівчина Діана із Києва.

– Чому ти не хочеш вийти за нього заміж?! – не вгавала моя молодша сестричка.

– Я не готова стати дружиною і, якщо я його зневажаю, то на це є причини, – відповідаю я, навіть не знаючи, які причини не хотіти одружуватись були в справжньої Ешлі. Нічого, якщо Джессі запитує, чому я не хочу, вочевидь, не знає цього, тому я можу щось вигадати.

– Як це ти не готова?! Тобі через місяць вже буде двадцять два! – вигукнула Джессі. – Усі придворні дами мають одружитися хоча б до двадцяти трьох, а ти досі в дівах ходиш!

– А чому ти не одружуєшся? – запитала я.

– Невже ти забула? Є давня традиція, за якою першою має одружитися старша принцеса, а лише потім молодша, інакше, обидва подружжя будуть нещасливі, і їх будуть спіткати біди, – дівчина посерйознішала.

На щастя, допити Джессі закінчились, бо ми вже підійшли до моїх покоїв.

– На добраніч, сестричко! – дівчина по-світськи чмокнула мене в щоку і пішла далі коридором.

На мить в моїй голові промайнула думка: "Як же я тепер зніму сукню?", відчинила двері і увійшла до кімнати чи радше сказати "до своїх покоїв". Я згадала, що ще не оглянула свої володіння, як слід, але зробити це зараз в напів темряві я не зможу, бо не знаю, як ввімкнути світло. Може, воно вмикається за допомогою магії, керувати якою я не вмію?