Читати книгу - "Тяжкі дні, Aira Molen "

Страшний сон знов наснився мені,
Втрата та біль охопили мене.
Взяли в лапи тьмяні й темні,
Здирають шкіру, мов із душі небо.

Знов кривавий дощ йде на подвір'ї,
Здригається все від гучного грому.
Темрява, що поглинає кожен крок,
Мовчить, але в серці лунає знову.

Ті миті болю, як тіні у сні,
Мене лякають, не відпускають ні.
Відгомін страшний у душі палає,
І в цих кошмарах я не вмираю, а блукаю.

Вітри холодні й гіркі, як прокляття,
Летять крізь вікна, немає від них порятунку.
Я бачу образи, що стискають груди,
Вони мене не відпустять, тримають у полоні.

В очах моїх відображається смуток,
А в тумані я відчуваю, як хтось кричить.
Відлуння гіркоти летить із кожним поглядом,
Я мовчки страждаю, без сили чинити спротив.

Небо плаче, вражене смертю,
Місяць червоний, мов кров, блимає.
Все навколо починає танути в тумані,
І я вже не знаю, де світ, а де я.

Скрипить земля під кроками тіні,
І тіні зростають, поглинаючи світ.
А я продовжую йти, без питання,
Чи є у цьому кінцева мета — чи це лише мій крик.