Читати книгу - "Сфера, Катя Орлова"

І тут почалося пекло. У їхній бік полетіли снаряди, трасувальні кулі, ракети. Вибухи, дим і хаос стрясали повітря.
Клещ, що біг позаду, встиг влучним пострілом підбити одну з бронемашин. Утім, основна колона, розтрощивши турель біля аванпосту, не припиняла переслідування.

Рієль побачила, як повз її мех пролетіла ракета, лишаючи за собою клуби диму. Наче в уповільненій зйомці вона зауважила, як та врізалася в пісок і вибухова хвиля накрила її піщаною зливою. Мех спритно зробив перекат, а тоді знову звівся на ноги й продовжив біг..

Здавалося, вони вже вирвалися з оточення, коли раптом пролунав крик Рамірез:
— Мене підбито! Підбито! Не можу рухатись, снаряд розтрощив ногу меха. Допоможіть!

— Рієль, дідько, де ти?! — голос Мітчела прорізав загальний канал. — «Мавка», де підтримка? У нас один мех виведено з ладу, допомога потрібна негайно!

— До наведення гармат лишилася хвилина, шатл на підльоті — дві хвилини. Тримайтеся! — озвався радист із крейсера.

— Сер, ракети об 11-й годині! Ядерна боєголовка летить у наш бік! — загорлав Ендрю. У його голосі чулися напруга, але й твердість. — Відкриваю подавлювальний вогонь!

— Усім розсипатися, негайно! — наказав Мітчел, але Рієль уже вистрибнула з меха біля підбитої Рамірес і кинулася витягати її з кабіни.

Важкий бронебійний снаряд розірвав броню меха Рамірез. Той незграбно лежав на лівому боці, та все ж продовжував шалено палити з гармати на правій руці, прикриваючи Рієль, поки вона дерлася нагору.

У цю мить Рієль помітила, як повз неї в небо здійнявся вихор плазмових залпів. Ендрю на своєму меху розвернув зенітну установку й відкрив шквальний вогонь. Засліпливі згустки енергії вилітали зі стволів, мовби спалахи самої зорі. Плазма розсікала нічне небо, лишаючи за собою яскраві сліди, схожі на розриви в тканині реальності.

Перша ракета, осяяна вогненними слідами, прямувала просто до їхніх позицій. Плазмові заряди розірвали її в польоті, перетворивши на вогняну кулю, що моментально поглинулася сяйвом. Та сама доля спіткала й другу ракету — точний шквал залпів розірвав її на друзки, які спалахнули високо в небі.

Але третя ракета прокладала собі шлях крізь завісу плазми. Її захисний корпус, який виблискував темним металом, ніби опирався самому світлу. Рієль відчула, як у неї стислося серце. Вона бачила, що плазмові спалахи не дістають до цілі — ракета наближалася, і часу майже не залишалося.

— Ні… — прошепотіла вона, наче чужим голосом.

У кишені її скафандра раптово щось спалахнуло. Тепло розлилося по долоні, і, ніби керована якоюсь незбагненною силою, Рієль дістала сферу, знайдену в бункері. Гладенький артефакт мерехтів м’яким сяйвом, мовби передчуваючи небезпеку.

Ракета була вже зовсім близько, її сліпуче світіння ставало нестерпним. У мить, коли все мало скінчитися, сфера в руці Рієль спалахнула. Навколо неї й меха Рамірез розкрився купол, наче прозорий потік світла ринув назовні. Він огорнув їх м’яким, проте непроникним сяйвом.

Ракета врізалася в купол. Гуркіт був оглушливим, а спалах сліпив очі. Рієль заплющила їх, відчуваючи, як сила вибуху прокочується довкола. Та коли вона знову розплющила очі, то мало не забракло подиху: вони лишилися неушкоджені. Купол поглинув увесь удар, навіть звук вибуху здавалося зник, ніби розчинився в безмежній порожнечі.

— Ти це бачила? — голос Рамірез, хриплуватий, але сповнений подиву, долинув до Рієль.

— Бачила, — відказала та, ледве вірячи власним очам. Вона глянула на сферу в руці, яка знову стала холодною й потьмянішала. — Ми живі. Але що це було?..

На мить довкола запанувала тиша. Купол і далі мерехтів, позначаючи місця влучань снарядів. Попри смертельну небезпеку, Рієль на якусь секунду спало на думку, що це нагадує святковий феєрверк.

— До долу, лягай! Зараз накриє залп із крейсера! — вигукнула бійчиня, якій вдалося вибратися зі свого меха. Вона потягла Рієль, скинувши її на пісок за підбитим мехом.

Мех Рієль під керуванням Нікс прикрив їх собою, наче й не довіряючи дивовижному захисту від сфери. І в ту ж мить у пустелі розверзлися ворота пекла. Орбітальний залп гармат крейсера накрив групу роттеан, що переслідувала їх, перетворивши все живе й неживе на розпечену скловидну масу.

Коли залп стих, Нікс піднялася й відкрила кабіну.
— Капітане Рієль і сержанте Рамірез, будь ласка, займіть місця в кабіні. Місця обмаль, зате швидше, ніж знімати з вас броню й саджати до рятувальної капсули, — голос Нікс звучав майже грайливо, мовби вона запрошувала їх на прогулянку.

Дівчата видряпалися на підставлені механічні “долоні”. Рієль сховала артефакт назад у кишеню, помітивши, що сяйво купола зникло одразу після орбітального удару. Рамірез, лаючись та бурчачи іспанською, розташувалась в аварійному відсіку позаду Рієль, і мех знову зімкнув броньовані стулки, зачиняючи кабіну.

— Доброго ранку, леді й джентльмени! Таксі викликали? — спокійний, навіть веселий голос пілота прорвався в ефір, та Рієль почула в ньому нотки ледь прихованої напруги.

Мехи й решта бійців похапцем завантажувалися до шатла. Апарель із гуркотом зачинилася, пілот не гаючи й секунди вдарив по двигунах, і космічний транспортер різко рвонув з планети, лишаючи за собою розпечені шлейфи піску.

— Піднімаємося! Траєкторія розрахована, п’ять хвилин до виходу на орбіту, — голос пілота був рівним, але відчувалося, що його врівноваженість на межі зриву.

На борту всі стежили за показниками, коли напруга раптово зросла: на екранах замиготіли червоні індикатори.
— Та що ж… — почав було пілот, та його перебив голос із крейсера:
— Шатле, негайно на форсаж! Ми не встигаємо! Роттеанський флот уже в системі!

Рієль відчула, як човник пришвидшився, втискаючи їх у крісла. На екрані з’явилася орбіта, де крейсер «Мавка» щойно вийшов зі стелс-режиму, готуючись до гіперстрибка.

— Клятий світ, вони тут! — гукнув пілот.