Читати книгу - "Долина Крижаних Сліз, Вадим Булава"

***

Вечірнє місто у сніжну пору, оточене горами з усіх сторін. Ярмарки, фестивалі та запашні аромати з ресторанів. Здавалося б, що може виглядати гармонійніше та приємніше для ока? Надворі, наче для підкреслення цієї чарівної атмосфери грала витончена джазова мелодія, від якої так хотілося заплющити очі й з головою поринути у цей світ. Поринути і так ніколи й не виходити, немов кращого місця й не було.

Але знаєте, ці теплі посмішки, веселий сміх і яскравість всього навколишнього світу просто не могла не надихати на новорічні думки, сповнені тих виняткових почуттів, про які ми дізнаємося тільки у цей час.

– До речі, навіщо Тед поїхав у місто? – звернувся до друзів Фред, попиваючи каву.

– Він казав “мовляв, у справах” і повернеться завтра.

– Як думаєш: встигне до Нового Року? – Долучилася Енн, до цього замріяно вдивляючись у вітрини магазинів.

– Ясна річ, так. По обіді виїде, а вже ближче до вечора  приїде з ма. Дороги будуть спорожнілі, тож це не забере багато часу. 

Всі троє йшли разом, базікаючи про що завгодно та згадуючи купу смішних моментів і спогадів за цей рік і минулі. А згадувати було немало! Скільки ж подій сталося за цей час, скільки гарних підсвідомих картинок вимальовується тепер від слова "минуле". Безперечно, сильні відчуття, які під впливом цього яскравого вогню свята, стають лише виразнішими. І холодне повітря ночі, і солодкі аромати з кав'ярень, і одиколони перехожих – все це відчувається так, немов це просто сон. Сон, який неможливо забути завдяки його насиченості та незабутній барвистості палітри кольорів… 

– Здається, я знайшов той ідеальний кадр, який узагальнити усю цю подорож, – Майкл з виразом переможця на обличчі подивився спочатку на обох приятелів, а згодом на центральну площу містечка, яка була особливо габаритною: розміром із два футбольних поля. – Я шукав цей кадр стільки часу, і тепер все!

– Гм-м, дійсно, гарно, – замислено мовив Фред, розглядаючи горизонт, на якому вимальовувалися гори. 

Будинки ж здавалися ще гарнішими, коли на задньому плані виднілися такі гарні краєвиди. Вони ніби дихали цією свободою, ніби й були цією свободою. 

– О! – відбулося швидке клацання та почувся характерний звук. – Є! 

Усі троє одночасно подивилися в айфон, а на екрані з'явилася картинка такого рівня, наче її було завантажено з Мережі. Варто визнати, Майк умів фотографувати. Усі налаштування він знав напам'ять і міг зробити за долю секунди. 

– Схоже я вже бачу твій новий найпопулярніший знімок в Інсті на увесь наступний рік, – мовила Енн. 

– Слухайте, може, перекусимо трохи? Врешті-решт ми вже з години три тут гуляємо. До того ж ще цей мороз, від якого аж руки дерев'яніють. 

– Тобто ти вирішив всі гроші протринькати? – дорікнула Енн, оглядаючись навкруги. – Не бачу я тут дешевих місць, все тут виглядає дорогувато. Але… 

– Але сьогодні ми маємо вдосталь грошей для того, аби відірватися наповну! – з іскринкою в очах крикнув Фред і машинально рушив вперед, прямуючи до першого ліпшого кафе. 

За мить усі троє вже були у теплому ресторані, де лунала джазова музика, що одночасно була і такою гучною, і приємною. 

– Нам, будь ласка, три лате. Цукру тільки дві порції. Також два чизбургери й один хот-дог, – Фред швидко назвав бажане меню, яке знав напам'ять. 

Майкл тим часом вибрав столик біля вікна, за який сіла вся компанія. 

У всіх на обличчях читалося розслаблення та посмішки, які просто неможливо було приховати. 

Один лиш Майкл досі був у якійсь задумі після тієї фотографії. Енн про щось весело балакала з Фредом. Обоє сміялися, доки пальці третього сидячого відкривали щось на телефоні. Мить – і на екран виходить та сама картинка, яку він фотографував декілька хвилин тому. Зображення збільшилося в області гори. Очі уважно роздивлялися гострий пік, немов там було щось знайоме. Раптом щось сталося – хлопець вимкнув це фото і почав швидко гортати галерею. Палець знову зупиняється і тицяє на фото давністю у декілька годин. 

Його очі знову округлюються, самі не вірячи у те, що бачать. 

– Майк! Агов, ти з нами? – Голос Енн повертає його до реальності, і він якимсь незвичним поглядом зустрічає очі співрозмовниці. 

– Га, так, я тут. Відволікся просто, є над чим подумати. 

– І що ж "це" таке? – Відчуваючи незнайомі емоції Майка, спитала вона. 

– Коротше кажучи, – почав Фред, замість друга, – наш дім не такий звичайний, як ти думаєш. Виявляється у нас там сектанти жили! – Ледве стримував сміх Фред, аби чітко щось сказати. – І він навіть довів це своїми картинками з тієї книги! Прикидуєш?! – Фред схопився за живіт, сміючись від душі. За мить до нього долучилася й Енн. Навіть сам Майкл розплився у посмішці. 

– Ну ти даєш! Я й не очікувала, що ти це серйозно, але сам твій вид вказує на інше! 

– Бачила б ти, наскільки серйозно він це мовив тоді. Не знаю, бро, але полювання на відьом – справа безвихідна. Ти тільки час згаєш, хоча, мабуть, це було б прикольно. От тільки нічого цікавого у цій Долині більше нема. Ми тут вже практично все бачили. Що тут ще ти збираєшся робити? – Майк важко зітхнув і відвернувся у вікно.