Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

— Нам доведеться поквапитись, — додав Джейсон. — Не знаю точно, що планують велетні, але Гея щодня стає сильнішою. Вона втручається у сни, з’являється у дивних місцях, викликає дедалі сильніших чудовиськ. Ми мусимо зупинити велетнів, перш ніж вони пробудять її повністю.

Аннабет здригнулась. За останні кілька днів її спіткало чимало нічних кошмарів.

— Семеро напівкровок відгукнуться на виклик, — промовила вона. — Це мусять бути напівбоги з обох таборів. Джейсон, Пайпер, Лео і я. Це четверо.

— І я, — промовив Персі. — Разом із Хейзел та Френком. Це семеро.

— Що? — Октавіан звівся на ноги. — І ми маємо це ухвалити? Без голосування у сенаті? Без належних дебатів? Без...

— Персі!

До них мчав Тайсон разом з Місіс О’Лірі біля ніг. На спині пекельного пса сиділа найхудіша гарпія, яку Аннабет колись траплялося бачити, — хворобливого вигляду дівчина з рідким волоссям, у сукні з мішковини та з вкритими червоним пір’ям крилами.

Аннабет гадки не мала, хто ця гарпія, але зустріч із Тайсоном у його рваній, фланелевій сорочці, джинсах та з перекрученим прапором SPQR на грудях зігрівала її серце. Вона зазнала багато неприємних зустрічей з циклопами, проте Тайсон був янголятком. А ще він був напівкровним братом Персі (довго розповідати!), що майже поріднило їх.

Тайсон зупинився біля тахти і почав заламувати руки. Його великі карі очі виглядали занепокоєними.

— Елла налякана, — промовив він.

— Ж-ж-жодних більше кораблів, — пробурмотіла гарпія під ніс, несамовито перебираючи своє пір я. — «Титанік», «Лузітанія», «Пакс»... човни не для гарпій.

Лео примружив очі. Він поглянув на Хейзел, яка сиділа біля нього.

— Ця курка щойно порівняла мій корабель з «Титаніком»?

— Вона не курка. — Хейзел відвела погляд, наче Лео змушував її нервувати. — Елла — гарпія. Вона просто трохи... занепокоєна.

— Елла гарненька, — промовив Тайсон. — І налякана. Нам час забрати її, але вона не підніметься на корабель.

— Жодних кораблів, — повторила Елла. Вона подивилась просто на Аннабет. — Погана вдача. Ось вона. Мудрості доньку самотній шлях чекає...

— Елло! — Френк раптово підвівся. — Можливо, зараз не кращий час...

— Знаком Афіни вона Рим запалить, — продовжила Елла, затуливши долонями вуха та підвищивши голос. — Близнята подих янгола зупинять, до смерті вічної сховають ключ. Загибель велетнів бліда і золотом палає, з в’язниці витої звільнить її лиш біль.

Ефект був такий, наче хтось кинув на стіл світлошумову гранату. Усі витріщились на гарпію. Ніхто не зважувався заговорити. Серце Аннабет ледве не вистрибувало з грудей. Знак Афіни... Вона пересилила бажання перевірити кишеню, але відчула, як теплішає срібна монета — проклятий дар матері. «Іди за Знаком Афіни. Пометися за мене».

Навколо них досі лунали звуки бенкету, але вони стали приглушеними і віддаленими, наче стіл Аннабет поринув у четвертий вимір.

Персі першим оговтався. Він підвівся й узяв Тайсона за руку.

— Я знаю! — промовив він з удаваним запалом. — Не хочеш відвести Еллу подихати свіжим повітрям? Ти і Місіс О’Лірі...

— Стривайте. — Октавіан схопив одного зі своїх ведмедиків і стиснув тремтячими руками. Він пильно дивився на Еллу. — Що вона сказала? Звучало, як...

— Елла багато читає, — бовкнув Френк. — Ми знайшли її в бібліотеці.

— Так! випалила Хейзел. — Напевно з якоїсь книги.

— Книги, послужливо пробурмотіла Елла. — Елла любить книги.

Тепер, коли гарпія сказала, що хотіла, вона начебто трошки заспокоїлась. Елла схрестила ноги, сидячи на спині Місіс О Лірі, і почала чистити своє пір’я.

Аннабет із цікавістю поглянула на Персі. Було зрозуміло, що вони з Френком та Хейзел щось приховували. Так само, як було зрозуміло, що Елла прочитала пророцтво — пророцтво, яке стосувалось її.

Вираз обличчя Персі промовляв: «Рятуй».

— Це було пророцтво, — наполіг Октавіан. — Звучало, як пророцтво.

Ніхто не відповів.

Аннабет гадки не мала, що відбувається, але зрозуміла, що Персі ось-ось втрапить у халепу.

Вона змусила себе засміятися.

— Серйозно, Октавіане? Можливо, тут, на римській стороні, гарпії й відрізняються від наших. Проте нашим достає розуму тільки на те, щоб прибирати в будиночках та готувати обіди. Ваші часто пророкують майбутнє? Ти радишся з ним щодо своїх ауспіцій?

Її слова вплинули так, як вона і передбачала. Римські офіцери знервовано засміялись. Дехто зміряв Еллу очима і фиркнув у бік Октавіана. Думка про те, що жінка-курка читає пророцтва, вочевидь, здавалась безглуздою як римлянам, так і грекам.

— Я, ну... — Октавіан опустив ведмежа. — Ні, але...

— Вона просто декламує рядки з якоїсь книги, — промовила Аннабет, — як і припустила Хейзел. До того ж, у нас уже є справжнє пророцтво, через яке слід турбуватися.

Вона повернулась до Тайсона.

— Персі має рацію. Чому б тобі не взяти Еллу та Місіс О’Лірі й не піти кудись погуляти на деякий час? Елла ж не проти?

— Великі собаки — це добре, — промовила Елла. — «Старий брехун», 1957, художній фільм Фреда Гіпсона та Вільяма Танберга.

Аннабет не знала, як розуміти таку відповідь, але Персі посміхнувся так, наче проблема була розв’язана.

— Чудово! — промовив він. — Ми надішлемо вам повідомлення через. Іриду, коли закінчимо, тоді й зустрінемось.

Римляни подивились на Рейну, очікуючи на її рішення. Аннабет затримала дихання.

Рейна бездоганно, вміла приховувати почуття. Вона пильно розглядала Еллу. Але що відбувається зараз у її думках, Аннабет зрозуміти не могла.

— Гаразд, — врешті промовила претор. — Ідіть.

— Так! — Тайсон обійшов тахту і несамовито стиснув кожного в обіймах, навіть Октавіана, який цьому, здавалось, не дуже зрадів. Після цього циклоп заліз на спину Місіс О’Лірі, пекельний пес помчав геть з форуму. Вони влетіли в одну з тіней на будівлі Сенату і зникли.

— Отже... — Рейна опустила нез’їдене яблуко, — Октавіан має рацію з приводу одного. Ми повинні отримати схвалення сенату, перш ніж дозволити легіонерам вирушити на завдання — особливо, на таке небезпечне.

— Усе це просто тхне віроломством, — Пробуркотів Октавіан. — Ця трирема — не корабель миру!

— Може, хочеш на борт, друзяко? — запропонував Лео. — Влаштую тобі екскурсію. Зможеш погратися кермом, а якщо дуже добре впораєшся, дам поносити паперовий капітанський капелюшок.

Ніздрі Октавіана роздулись.

— Як ти смієш...

— Слушна думка, — промовила