Читати книгу - "ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta"

Вітер, що цього вечора кружляв над Зеленими Полями, був не просто осіннім — він ніс із собою щось давнє, майже забуте. Він гойдав гілки, шепотів крізь комини, зривав з дахів старі листи, ніби ноти зі старої партитури. Він був вільний, сильний, живий.

Андрій ішов вузькою вуличкою, що вела до центру села. Повертатись до кімнати в пані Стефи йому не хотілося. Щось всередині тягнуло його далі. Невисловлене, неспокійне.

Пройшовши повз занедбану крамницю та криницю з облупленим жолобом, він зупинився. Його увагу знову привернула музика.

Мелодія линула здалеку — м’яка, нерішуча, схожа на шепіт людини, що боїться бути почутою. Але в ній було щось глибше. Ніби сама душа, зібрана в звуках, намагалася вирватися на волю.

Андрій рушив на звук. Він ішов повз старі яблуні, повз паркан, за яким росли дикі мальви, і нарешті опинився біля будинку з дерев’яними сходами. Вікно було прочинене, і саме звідти линув звук.

Це була Марта.

Вона грала. На самоті, для себе. Без зусиль, без нав’язаної техніки. Вона не намагалася бути ідеальною — і саме в цьому полягала досконалість.

Її пальці ковзали по струнах, а лук смичка — легкий, мов вітер, — малював у повітрі історії. Це була не просто музика — це було прощання. Або молитва.

Андрій не наважився постукати. Він лишився на відстані, схований у тіні. Його душа наповнювалася чимось новим. Не радістю. І не смутком. Це було щось більше — ніби він знову навчився дихати.

Кожна нота, що зривалася з її інструменту, торкалась у ньому тих струн, які давно замовкли. Ті, про які він забув. Вона грала для себе — але ніби й для нього.

Під кінець мелодія втратила чіткість. Марта замовкла, поклала скрипку на коліна і довго сиділа, дивлячись кудись у темряву. Її постава була прямою, але втомленою. Наче після боротьби, в якій вона виграла лише право мовчати.

Андрій повернувся тихо. Він ішов назад повільно, обережно, ніби боявся зруйнувати те, що щойно почув.

Вітер не вщухав. Але тепер він ніс у собі інший звук — відлуння мелодії, що, здається, навіки оселилась у його пам’яті.