Читати книгу - "Детектив Ниточка"

- Добре себе почуваєш? - запитав Ниточка.

- Не найкраще, - Дмитрик скривився. - Вибачте... чи можу скористатись вашим туалетом? Оксанка, мабуть, зараз не пустить мене до нашого...

Детектив Ниточка відкашлявся, намагаючись приховати посмішку.

- Мій туалет, певно, вже зайняла пані Маєвська, -сказав він. - Зрештою, іди подивись, а я у цей час сходжу в аптеку по вугілля.

Як і передбачив детектив Ниточка, детектив Мартв’як і цього разу не завинив. Це не він отруїв пані Маєвську і дітей - власне, ніхто цього не зробив. Отже, що ж трапилось? І чому детектив Ниточка пішов до аптеки по вугілля?

Загадка десята,

або

Чому ж так біло?!

Детективу Ниточці з самого ранку докучав нежить. Він то чхав, то витирав ніс - і вже все йому набридло! Це ж треба було таке вигадати - застудитись у середині травня?!

Ниточка саме простягав руку за наступною носовою серветкою, як раптом почув стук у двері.

- Прошу! - мовив детектив.

Двері відчинилися, і на порозі з’явилася маленька Іванка з першого поверху. Вигляд у неї був дуже переляканий.

- Що трапилось? - запитав детектив Ниточка.

- Юхим Тимофійович буде злий... - сказала, затинаючись, Іванка.

Детектив Ниточка здивовано поглянув на дівчинку. Про що, врешті-решт, йдеться?

- Я зовсім не хотіла, щоб уже зараз пішов сніг, - із запалом пояснювала Іванка. - І це неправда, що не люблю весну! Люблю! Тільки більше мені подобається літо, адже тоді можна купатись! І зима, тому що можна кататися на санчатах! Але весну теж люблю, справді! А вона собі пішла! - і раптом Іванка гірко заплакала.

Детектив Ниточка стривожено подивився на неї. На мить він навіть забув про нестерпний нежить.

- Нічого не розумію, - пробурмотів нарешті детектив Ниточка.

- Вчора... надворі... - схлипувала Іванка, - ми говорили... про пори... року... - і за хвилинку все розказала детективу Ниточці.

Що разом з Дмитриком і Оксанкою міркували, яка пора року є найкращою, і що не могли довго вирішити. Тоді вигадали тягти жеребок, і їм випала зима. Потім вони почали чарувати, щоб зима повернулась, а тоді прийшов двірник Юхим і сказав, що він не любить зиму, бо зимою йому постійно доводиться розчищати доріжки від снігу. А сьогодні вранці Іванка прокинулась, виглянула у вікно і перелякалась, тому що у дворі біло, отже, мабуть, чари подіяли, і весна, ображена, пішла собі. І це, напевне, все через неї, Іванку, бо ж вона найбільше чарувала!

Детектив Ниточка мовчки піднявся, обійшов заплакану Іванку і виглянув у вікно. Справді, подвір’я вкрилося чимось білим. Обличчя двірника, який стояв під тополею, було роздратоване.

Детектив Ниточка пирснув зі сміху.

- Так-так, принаймні, вже знаю, звідки цей нежить, -сказав за хвилину. - Мабуть, уночі був сильний вітер.

Іванка подивилася на нього, мало що розуміючи.

- Це все через мене, правда?

- Ні, - похитав головою детектив Ниточка.

- Тоді через кого? - здивувалась Іванка. - Через Оксанку і Дмитрика?

- Теж ні, - детектив Ниточка поліз у кишеню за серветкою. - Через тополю.

- Через тополю?! - Іванка завмерла. - Вона також вміє чарувати?

Але єдине, що почула у відповідь, - голосне чхання.

Звичайно, тополі не вміють чарувати, - принаймні, нічого про це не відомо. Однак їм не потрібні чари, щоб усе довкола зробити білим. Як гадаєш, чому?

Загадка одинадцята,

або

Що трапилося з одягом Юхима Тимофійовича?

Дорослі настільки рідко звертаються до детектива Ниточки з проханням вирішити якусь проблему, що коли це трапляється, наш відважний герой деякий час не може прийти до тями від здивування. Але не тоді, коли в двері детективного агентства «Рожеві Окуляри» стукає Юхим Тимофійович, симпатичний двірник, який дбає про будинок і подвір’я. Дядько Юхим уже не раз користувався послугами детектива Ниточки, і один до одного вони вже встигли звикнути.

- Якісь проблеми? - запитав детектив Ниточка, відчиняючи двері.

Юхим Тимофійович, пам’ятаючи про тісноту, притаманну агентству детектива Ниточки, навіть не спробував зайти до кімнати. Тим паче, що останнім часом йому важко було залізти бодай у що-небудь, а особливо у штани.

- Боюсь, що так... - пробурмотів, витираючи спітнілий лоб. - Хтось, мабуть, пожартував з мене.

Детектив Ниточка уважно на нього подивився. Юхим Тимофійович, вочевидь, важко переносив червневу спеку: був спітнілим, а судячи з нервовості, з якою поглинав чіпси, ще й напруженим. Крім того, він здався детективу Ниточці опухлим - мабуть, внаслідок якоїсь алергії. А може, це просто омана?

- Як це - пожартував? - зацікавився детектив Ниточка.

- Не знаю, як це і пояснити, - почав розчервонілий Юхим Тимофійович. - Маю проблему з одягом. Спочатку я підозрював, що це моя дружина так жартує з мене, але ні, це зовсім не в її стилі. Сам уже не знаю, що й думати...

Юхим Тимофійович замовк, а за хвилину, - напевно, щоб приховати збентеження, - відкрив наступну упаковку чіпсів.

- Проблема з одягом? - допитувався детектив Ниточка.

- Угу, - Юхим Тимофійович нервово кивнув. - Стало тепло, і я подумав: «Дістану літній одяг». Дивлюсь, усе мале! Наче хтось спеціально звузив мені кожну сорочку, кожні штани - все! Я просто у відчаї! - Юхим Тимофійович прикусив губу і зім’яв порожню упаковку від чіпсів.

Детектив Ниточка здивовано подивився на нього:

- Але ж я детектив, а не кравець! Я не зможу розшити вам штани!

- Але, може, хоча б відгадаєте, - не здавався Юхим Тимофійович, - хто і чому вирішив так зі мною пожартувати і звузити весь мій літній одяг?! Або це просто дурний жарт, або... - Юхим Тимофійович замовк.

- Або? - поквапив його детектив Ниточка.

- Або це попередження! - раптом злякано прошепотів двірник.

Детектив Ниточка ще раз подивився на Юхима Ти-мофійовича, а потім... вибухнув гучним сміхом.

- Чого це ви? - ображено запитав двірник. - А я вас ще захищав, говорив, що ви не такий божевільний, яким здаєтеся на перший погляд!

- Вибачте! - мовив детектив Ниточка. - Я не міг стриматися. Це від радості! Просто... я розгадав вашу загадку.

Юхим Тимофійович аж завмер на місці.

- Неможливо, - пробелькотів за хвилину. - Отже, що це таке: жарт чи попередження?!

- Швидше попередження, - сказав детектив Ниточка.

- Я так і